Розділ 2. Муза

Розділ 2. Муза

Роза Марківна тепер мала свою сторінку в Інстаграм. Вона одразу ж підписалась на сторінку онука та вирішила дослідити її.

– Ти казав, що знайомишся з дівчатами онлайн. Та з ким ти можеш познайомитись, якщо на аватарці якесь чудовисько, а на твоїй сторінці немає нічого, що могло б зацікавити пристойну дівчину? Нудні відео про програми та дивні фото, – обурювалася бабуся. – Єдине, що я схвалюю – фотографії неба. Єдине, що доводить, що власник цієї сторінки не машина, а людина і має душу, яка знається на красі.

– Бабусю, ти просто не розумієш. Це навчальне відео, з якого люди розуміють, що потрібно робити, якщо у них виникає якась проблема, або вони бажають щось створити, – пояснював Михайло.

– Ой, та що з тебе візьмеш?! Одні аналізи і ті, я підозрюю, не найкращої якості, – обурювалася Роза Марківна. – Інстаграм Інстаграмом, а тепер реєструй мене на сайті знайомств, – забажала бабуся, але уважно дивилася, як і куди натискати, бо мала зробити так само, але з даними онука. Хоче знайомитись онлайн? Бабуся йому організує! Хто ж, як не вона? Бо понаставляв якихось дивних фото, які не приваблюють, а відлякують дівчат. Сам винен!

– Ось. Це найпопулярніший сайт. Ти можеш тут обирати вікову категорію для спілкування. Зараз завантажимо твоє фото. Те ж саме, у капелюху? – запитав Михайло.

– Так. А можна вік зазначити тридцять з хвостиком? – запитала Роза Марківна.

– Ну, хвостик виходить немаленький, – усміхаючись, мовив хлопець.

– Ой, багато ти розумієш у хвостиках! Ветеринар, чи що? Є тварини з довгими хвостами і живуть якось. А змія, то взагалі голова й хвіст. Що це ти написав? Яка ще Роза Марківна? Здурів чи що? Витирай! – закомандувала жінка.

– А як тебе підписати?

– Зараз подумаю. Треба щось гарне, оригінальне та символічне. Як буде сонце чи квітка англійською?

– Sun – сонце, Flower – квітка, а Sunflower – сонях.

– Ні, сонях мені не треба, що подумають, що я зернята продаю. Краще – Sunny Flower.

– Добре. Sunny Flower, тридцять з хвостиком. А який статус?

– А що там люди пишуть?

– Одружена, вільна, в активному пошуку, – перераховував Михайло.

– Ні, то все дурня. Пиши: Муза!

– Добре. Є! – мовив онук та показав Розі Марківну її сторінку. – Он вже хтось тобі написав повідомлення. Я ж казав, що таємнича леді зацікавить чоловіків, – усміхаючись, мовив хлопець.

– Ой, чим там цікавити. Це я ззаду піонерка, а спереду – пенсіонерка. Онучку, а яка б дівчина сподобалась тобі? – нібито просто так запитала Роза Марківна. – Білявка? Руденька? Темненька?

– Не в кольорі справа. До того ж зараз змінити колір волосся дуже легко. Для мене важливо, щоб з дівчиною було цікаво, щоб не тільки гарна зовнішність, але щоб розумна була, добра та щира. Щоб не зарозуміла, а проста, без пафосу, – розмірковував Михайло, а бабуся раділа, що онук такі слова каже.

– У нас у під’їзді живе така дівчина цікава. От так само як ти, весь час за своїм комп’ютером проводить. Така гарна й скромна. Можливо якось зустрівся б з нею, – пішла бабуся у ва-банк.

– Якось зустрінусь, – дуже невизначено відповів Михайло, пам’ятаючи, що ба не варто відмовляти. Собі ж дорожче. Може навмисно зробити навпаки.

– От і добре!

– Я поки до кімнати своєї піду. Речі розкладу. Які в нас плани на вечір? Будеш мене вигулювати? – запитав онук, бо знав, що ба не буде сидіти у чотирьох стінах.

– То собачок вигулюють, а в нас за розкладом – вечірній променад, але до того ще є час. Трохи відпочинь з дороги, – мовила Роза Марківна, а сама вже набирала повідомлення Лідочці з четвертого поверху. Саме тій скромній дівчині, яка також знається на комп’ютерах.

Коли Михайло увійшов до своєї кімнати, то помітив, що тут майже нічого не змінилося з того часу, коли він був тут востаннє. Ця кімната чекала на нього.

Хлопець розклав свої речі та дістав ноут. Михайло одразу ж перевірив сповіщення. Було кілька вдячних відгуків на відео про те, як працювати з програмами та декілька повідомлень від його найкращого товариша.

У Михайла не було багато друзів. Він не любив великі компанії. Завжди почувався в них зайвим. Михайло, або як його називав колишній однокласник та найкращий товариш – «Мишо», одразу ж відповів на повідомлення Федора, який мав прізвисько Федріні.

Отримали вони ці незвичні прізвиська у дитячому таборі, куди поїхали відпочивати разом влітку. Хлопці вирішили показати себе у найкращому світлі перед дівчиною, яка сподобалася їм обом. Вона була на кілька років старшою, але вони не втрачали надії. Хлопці вирішили привернути увагу дівчини на дискотеці. Це ж така нагода познайомитись та запросити на танець!

– Привіт. Ти така красуня. Можна запросити тебе на танець? – запитав Федір, яким першим наважився заговорити з дівчиною. Якраз заграла повільна музика і хлопці обидва підійшли до тієї, яка їм сподобалась. Дівчина сиділа в центрі зграйки дівчат, наче королева.

– Я з незнайомцями не танцюю, – дещо зверхньо відповіла вона.

– То ми можемо познайомитись. В чому проблема? Ми відпочиваємо в одному таборі. Твоя кімната на третьому поверсі, а наша на другому. Мене звати Федір, – набравшись сміливості, мовив товариш Михайла.