Глава 26

Глава 26

Дуелі Херсонські гарячі голови проводили за містом. Подалі від цікавих очей пересічних містян. На високому березі Дніпра, надійно прикритий від дороги і зацікавлених поглядів кущами дерези знаходився майданчик, що за останні пів століття щедро окропився шляхетною кров’ю.

Не став відступати від традицій і Яновський, тим більше, що шукати інше місце для дуелі йому все одно було ніколи. З усією метушнею і бюрократію з Катериничами він навіть пообідати не встиг. Тому, коли корнет Кравцов, секундант Нарчинського з’явився до Яновського з повідомленням про місце дуелі, Яновський прийняв умови без застережень. Звісно дивувало, що секундант прийшов напряму до Яновського, а не зв’язався з Володимиром.

Михайла взагалі починало дратувати, що Білоус десь затримується, невже з Джейн якісь проблеми? Чи може з дівчиною щось сталось? І занепокоєння було виправданим – Білоус з’явився десь  за чверть третю годину дня, з неприємним повідомленням, що мадам Яновська поспіхом зібрала речі і відбула до княгині Оболенської.

Михайло відчув, як щось в середині ніби обірвалось. Ніби луснула якась струна, яка тримала його надію на те, що Джейн не шпигунка. Втома останніх днів раптом навалилась на плечі, і якби не дуель, то  Яновський би з задоволенням напився б і пиячити розпочав би відразу після почутих новин.

- З тобою все гаразд? = занепокоївся Володимир. – Мішель, друже, ми тебе попереджали, і мене дуже шкода, що ця жінка виявилась такою підступною!

- Так,  - зціпив зуби Михайло. – Ви попереджали. Ну добре, закінчимо з Архипом, і я все одно нанесу візит Оболенським.

Його бісило, що одна єдина жінка в усій імперії до якої він відчував якісь почуття, виявилась обманщицею. Не тою за кого себе видавала. Образа тліла в душі немов затухаюче вугілля.

- Слухай, відміни дуель, - запропонував Білоус. - Ця жінка  і її честь не варті того, щоб ризикувати заради неї життям.

- Ти в своєму розумі? – обурився Яновський. Подивився уважніше на  друга – Білоус виглядав як побита собака, заморений, пом’ятий, і занепокоєний. Але навіть такий його стан не виправдовував поради збезчестити своє ім’я. – Я пристрелю свого так званого родича, і нарешті звільню Люсю від позору! Це не обговорюється, ти знаєш, що Нарчинський давно напрошувався на стрілянину, і тільки страх задіти почуття Люди зупиняв мене. Якщо моя дружина виявилась недостойною, щоб її захищати, то честь сестри давно вимагає цього поєдинку!

- Ти замовив пістолети? – змирився Володимир.

- Не встиг! – подосадував Михайло. – Я сподівався, що ти більш відповідально поставишся до свого обв’язку секунданта, і візьмеш цю турботу на себе.

- Не кип’ятись,  - примирливо промовив Володимир. – Є у мене чудові стволи Лепажа. Якось мав стрілятись в Києві з одним студентом, та ти пам’ятаєш, ту історію з Петером фон Шпеє? Але його тоді заарештували  і пістолети не знадобились. Так, що я тобі навіть збитки зменшую!

Михайло кивнув:

- Ну що ж якщо з цим вирішено, будь добрий заїдь за лікарем, і чекатиму тебе на дуельній кручі за.., - Яновський знову глянув на годинник. – За півтори години.

Ще треба було заспокоїти Людмилу, якщо звісно сестра погодиться з ним говорити. Бліда, з зеленкуватим відтінком від нервових переживань, Людмила Нарчинська не доторкнулась до їжі за сніданком. І весь час кидала на брата погляди, сповнені укору.

Дуельний майданчик продувався вітром з боку моря. Тріпотіли рукава сорочок. Солона хмарь осідала на губах.  Михайло приїхав на коні, Білоус їхав слідом з лікарем в кареті. Лікар Опанасенко був ще молодим, і не цурався верхової їзди, але правила дуельного кодексу вимагали наявності карети на місці дуелі, щоб можна було забрати поранених.

 Одночасно з ними прибув і корнет Кравцов. Заспокоїв Михайла:

- У Архипа виникли складнощі, але він вже на під’їзді, - багатозначно поглянув на годинник. За кодексом запізнення більш як на п'ятнадцять хвилин означало втрату честі. І справді з-за кущів з’явилась ще одна карета, звідки виліз Нарчинський в супроводі двох чоловік.

У Архипа Нарчинського права рука виявилась на перев’язі.

- Це ще що таке? – обурився Яновський. Але Архип проігнорував його питання, і направився до свого секунданта. Яновський зітхнув, схоже зять проштудував дуельний кодекс, і не збирається опускатись до відповіді противнику.  

Вислухавши Архипа, Артем Кравцов підійшов до Володимира, говорив він голосно, так щоб чув і Яновський, але правила вимагали секундантам спілкуватись між собою обговорюючи питання дуелі.

- Архип Максимович сьогодні впав з коня, - промовив секундант. – І пошкодив праву руку, тому його особиста участь в дуелі виключена, через нерівні умови.

- Ви дозволите оглянути руку нашому лікарю? – уточнив Білоус. Артем кивнув, і лікар підійшов до Архипа Нарчинського.

Опанасенко розмотав бинти на руці Нарчинського, перевірив лубок, і констатував:

- Закритий перелом, він і справді не може тримати пістолет цією рукою.

- Він навмисно це зробив! – розсердився Яновський. Тепер було зрозуміло, чому Архип такий був самовпевнений – зламана рука краще, ніж куля в животі.

- Передайте противнику, - озвався з мерзенною посмішкою Нарчинський. – Що я передбачав його зневажливі слова і був готовий стріляти лівою рукою, завідомо підставляючи себе під удар! Але воля Божа була такою, що сьогодні я зустрів в місті свого друга, барона Тараса Шеремета, і він визвався стрілятись замість мене.

Чоловік, який до того топтався подаль, підійшов, і не зважаючи на те що здався Яновському знайомим, той упізнав його тільки після того як барон підійшов ближче. Слава у барона Шеремета була гучнішою, і більш знаною ніж зовнішність. Він був не високий, чорнявий, з борідкою еспаньйолкою, одягнутий  в темний одяг і  з насунутим на очі циліндром. Але коли назвали його ім’я барон скинув капелюх, і поклонився Яновському, як супернику.