Глава 24

Глава 24

В великій темній кімнаті було сиро і вогко. Так ніби приміщенням роками ніхто не користувався, дах зіпсувався, і по весні вода протікала в середину будівлі, щоб потім прорости на стінах і підлозі слизькою пліснявою. Запах плісняви витав в повітрі. Забивався в ніздрі, сирість торкалась оголеної шкіри, змушуючи тіло вкриватись сиротами.

Джейн сіла рівніше, сліпо озираючись навколо. Але сонячних промінчиків, що проникали у шпаринки ставень було катастрофічно мало, щоб розігнати пітьму. Тільки пилинки, що незрозумілим чином поєднувались з тутешньою пліснявою виводили свої танці фейрі, збиваючи дівчину з пантелику.

Скільки вона не силувалась, але роздивитись в чорнильних плямах тіней не могла нічого. Зрештою Джейн залишила марну справу, прикривши напружені очі, так стало легше, і пульсуючий біль в потилиці відступив. А от в руках навпаки посилився – саднило і щипало здерту до крові шкіру на зап’ястях, колюча шорстка мотузка впивалась в плоть, і з закрити очима всі відчуття ставали в рази сильніше.

А найбільше тривожило те, що вона не пам’ятала, як саме тут опинилась. Хто зв’язав їй руки, і залишив тут в темряві? Як довго триватиме її ув’язнення? І що зараз поробляє її вітряний чоловік?

Думка про Михайла змусила стиснутись серце сильніше. Що якщо він зараз волочиться за черговою спідницею, коли вона, замкнута невідомо де, невідомо ким, і невідомо для чого. І навряд чи причина її ув’язнення носить розважальний характер. На очі навернулись непрохані сльози, і злість на Михайла, на свою довірливість і слабкість.

Вона відчайдушно намагалась загадати хоч щось. В тумані плавали обривки розмов з Володимиром.

- Хто такий Вальдемар? – запитала вона у Володимира Білоуса. Той здивувався.

- Ви щось знаєте?

Джейн кивнула йому.

- Я знайшла згадки про цього чоловіка в одному документі…

- Цікаво,  - Володимир змахнув з обличчя втому, і знову повернувся на середину будуару, ближче до Джейн. – Покажете?

- Так хто це? – не поспішала вірити йому Джейн.

- Один знайомий, - губи Білоуса під щіткою вус призирливо скривились. – Бідний родич, що втесався до Яновського  в довіру. Ваша черга бути відвертою.

- Звісно,  - Джейн зітхнула. Можливо дійсно треба заховати сокиру війни і показати свою знахідку Володимиру? Він точно прольє світло на всю цю історію. – Я була в гостях у Микільської. І знайшла щоденник загиблої.

- Невже? – Білоус був схивильваний. – Ви дозволите на нього поглянути?

- Так, Оксана дуже багато пише про цього Вальдемара, - Джейн кинулась до спальні, але Білоус її зупинив.

- Чекайте, я розпоряджусь подати нам чай. Втомився неймовірно, - він ніби вибачався. – І зголоднів.

Джейн стало навіть соромно по при неприязнь до дворянина. Білоус вийшов, але згодом повернувся, десь за четверть часа. В руках він тримав піднос з сандвічами і двома кухлями чаю.

- Взяв і на вас, незручно було б їсти одному, - пояснив незвично привітний чоловік. Але Джейн розцінила це як його бажання ознайомитись з записами Микільської. От уже б не очікувала від Володимира підлабузної поведінки. Потім вони пили чай. Не те, щоб Джейн сильно була головдною, але із ввічливості відпила кілька ковтків. Незвично солодкого напою, ніи хтось перестарався з медом. Хоча чому хтось, очевидно що Білоус!

А що далі? Чомусь ніяк не пригадується! Та пербувала вона зараз в тійй самій нічній сорочці, що і напередодні. Джейн не могла б сказати, скліьки вона спала – ніч, чи більше. Але її бентежило, що вона навіть не відчула, як ї зв’язували і переміщували кудись. Куди?

Розлючено сопучи, Джейн не відразу почула скрип прочинених дверей, тому сполохано сахнулась, переживаючи кола болі, що подібно колам на воді, стискали обручами її голову. І щей нудота підкотила. Коли яскраві плями перед очима перестали танцювати, а очі змогли розрізняти хоч щось в однорідній півтемряві, дівчина зрозуміла, що в кімнаті вона вже не сама.

Джейн ледь очі на лоба не вилізли від здивування. Вона впізнала чоловіка, що неквапом насувався на неї, і від здивування закляла, не відразу підібравши слова. Але принаймні страх і тривога, що тримали в напруженні її думки потроху відступили. Якщо він тут, то скоро все скінчиться:

- Це якийсь розіграш? – запитала у нього Джейн, і не впізнала свій голос. В горлі було сухо, наче  дівчина перепила вина.

Чоловік похитав головою,  заозирався, вишукуючи щось в темряві, вихопив  наче нізвідки стілець, і присів біля Джейн.

- Ні, моя люба, - благодушним голосом нарешті відповів він. – Ти дуже мені заважаєш. Дуже.  А от  твоя смерть як раз буде корисною. Тобі мабуть цікаво, як так вийшло?

Джейн активно закивала головою, відчувши, що страх повернувся до неї з новою силою. Від жаху вона навіть не відчувала болю, допоки та розпеченим гвіздком не пронизала її голову від потилиці до лоба, і дівчина задихнулась від болі, втрачаючи свідомість. На грані притомності майнула думка: ну як він міг? І світ погас.

Але опритомніла вона доволі швидко. Знову  втій самій позі, так само зв’язана, тільки Володимира Білоуса більше не було в полі її зору. Що за гру він веде? Навіщо зв’язав її ?

- Що за дурнуватий будинок, - цілком по світські поскаржився Володимир десь у Джейн з-за спини. – Ні тобі від щурів отрути, ні від таганів…

Джейн застогнала, а в обличчя їй вилеснулась кружка води.

- От же ж браве зілля, он як тебе вирубило, - Володимир присів поруч з Джейн. –А Мішель правильно підмітив – без цієї «мікстури» він би тоді так не надбрався, що на Дунечку поліз. Шкода більше не лишилось. І чим мені тебе прикінчити?

- Ви мене труїти зібрались? – задихнулась від жаху Джейн. Думка, що історію з Катериничами підлаштував Білоус прийшла пізніше.