Глава 23

Глава 23

- Ходімо,  - Людмила підхопила сукню, і проворно покрокувала сходами вгору. Яновському не залишалось нічого іншого, як іти за нею.

Опинившись в невеликій світлій кімнаті на другому поверсі, Людмила з палаючими щоками кинулась застеляти ліжко, яке як німий свідок вказувало на те, що тут відбувалось кілька хвилин тому. Накинувши на постіль синє атласне покривало, вона нервово пригладила краї, і сіла поверх нього. Закрила палаючі  щоки руками,  нерівно дихаючи.

Яновський відвернувся до вікна, даючи сестрі можливість взяти себе в руки.

- У Архипа неприємності, - нарешті почала вона.

- Люся, у нього весь час неприємності,  - як не стримувався, але роздратування все одно прорізалось в голосі Яновського.

- Ні, Мішель, цього разу все зайшло надто далеко, - Людмила похитала головою, від чого із зачіски випала шпилька, яка втримувала пасмо волосся навколо капелюшка, і каштановий локон з кількома сивими волосинами ковзнув жінці на плече. – Навколо нього змова, на чолі якої стоїть Олександр Іванович Оболенський.

- І чим твій нікчема-чоловік не догодив князеві? – Михайло фиркнув.

- Коли Архип служив в армії, - на цих словах Михайло вже презирливо скривився. Воєнна кар’єра Нарчинського  завершилась після легкого поранення в руку в одній з російсько-турецьких кампаній. Але Людмила не стала зациклюватись на цій його гримасі. І продовжила розповідь: - Архип познайомився там з Павлом Капністом, який після поранення теж опинився в госпіталі з Архипом. Пізніше поручик Капніст був  зведений в чин колезького асесора при Азійському департаменті. Тому самому, що займається веденням турецьких кампаній, під керівництвом графа Рудофініна.

- А ти непогано ознайомлена з життям цього Капініста,  - помітив Яновський, коли Людмила перевела подих.

- Так, Архип розповів мені все. Як ти розумієш, я б не згодилась продати своє придане, якби на те не була дуже серйозна причина, - покивала головою Нарчинська.

- І яка роль цього високошляхетного колезького асесора в цій справі?

- Павло зв’язався з Архипом цієї зими, заїхав до нас в маєток, гостював з тиждень, - Людмила бездумно вертіла між пальців пасмо волосся. – Приємний чоловік. І хто б міг подумати що така змія.

- Люся, та заради Бога, не треба зайвого драматизму,  - не втримався Білоус, який уважно прислухався до історії, зайнявши єдиний вільний стілець в кімнаті. – Що він зробив?

- Він попросив Архипа передати листи одному татарину, не часто, але іноді треба було забирати їх в Херсоні, і тут же заносити в контору при верфі Вітторіуса Гуса,  - пояснила Людмила. Важко ковтнула слину. – Як виявилось там була інформація про підготовку військ, про плани наступних кампаній, звіти про роботу Азійського департаменту…

- Це державна зрада, - тихо промовив Михайло, сідаючи поруч з нещасною Людмилою на ліжко, і беручи сестру за руку.  – Не залежно від того, кому ця інформація адресувалась, це все одно державна зрада.

- Поклоніться, що нікому не скажете і слова, про все, що дізнались тут, - раптом стрепенулась жінка.

- Заспокойся, Люсю, звісно ми не будемо говорити про такі речі,  - замість Михайла озвався Володимир.

- Архип знав, що він робить? – запитав Михайло.

- Він клявся що був необізнаний, - Людмила гірко посміхнулась. – Але ж йому виплачували такі гроші за ці дрібні послуги, що я не вірю, що він не здогадувався.

- Я вб’ю його, - впевнено заявив Михайло, і ледь не вилаявся, коли Людмила ввігнала гострі нігті чоловікові в руку, стискаючи пальці на чоловічій кисті.

- Я люблю його, - тихо промовила Людмила.

Михайло не став розвивати цю тему. З Людмили станеться вимагати від нього клятви не чіпати Архипа. Але бажання пристрелити Нарчинського кріпло, і здавалось все правильнішим. Надто багато ця людина нещастя завдала його сестрі. Натомість він перевів розмову в русло, яке хвилювало його більш за все.

- До чого тут моя дружина? Вона яким боком замішана в історії із шпигунством?

- Архип з’ясував, що Джейн Навас була підіслана князем Оболенським щоб шпигувати за нашою сім’єю.

- Я відмовляюсь в це вірити,  - Михайло відпустив сестрину руку, з недовірою дивлячись а неї.

- З чого така категоричність, друже? – озвався Володимир. – Що по суті ми про неї знаємо?

- Так, Володя правий, - Людмила подивилась на Білоуса із вдячністю. – Дівиця багато років жила в домі княгині Оболенської, і раптом все облишила і прийшла до мене шукати роботу. Тоді це видавалось геть зрозумілим, а її пояснення такими правдивими… але зараз я думаю, що нами вміло маніпулювали. Щоб приспати увагу, щоб підібратись якомога ближче.

- Які у вас є докази? – з розстановкою чітко вимовляючи кожне слово запитав Яновський, відчуваючи, що знову починає закіпати. Він не міг повірити в вину Джейн. Не міг і не хотів.

Розумом він намагався охопити, що дівчина може бути замішана в цьому брудові. Але душа сумнівалась. Джейн так щиро і так самовіддано тягнулась до нього, що він просто в голову не міг взяти, що це все було тільки грою. Що вона могла удавати пристрасть, щоб підібратись ближче до Людмили і Архипа.

- Покоївка знайшла в її кімнаті записку від княгині Оболенської, - відповіла Людмила. – Вони переписувались з Оленою, і та обіцяла що князь владнає ваше розлучення, скориставшись своїми зв’язками.

- І до чого тут шпигунство? – так недоречно пригадалась сцена з князем Оболенським, їх переглядини і перемовини в коридорі. Яновський ревнував як дурень. А виявляється, дівчина звітувала перед Олександром? Він не хотів в це вірити. Але ж як пояснити те, що Джейн так опиралась його чарам, а потім сама стрибнула в ліжко і випрошувала ласки? Невже для того, щоб притупити  пильність?