Глава 20

Глава 20

Центральні вулиці в Херсоні були вимощені камінням. І цокіт копит коня вершника чи стук коліс карети  було чутно з далека. А от тротуари в місті мостили з лави Везувія, яку моряки привозили в якості баласту в морських походах до Неаполю.

Місто Херсон був і колишнім форпостом сил Російської імперії, і торговим портом, що правда пальму першості в плані торгівлі давно перехопила південна перлина – Одеса, і одним із центрів суднобудівництва в Україні. Не дивлячись на те, що п’ятдесят років тому адміралтейство перенесли в Миколаїв, перед війною місту вдалось повернути статус  губернського центру.

Вздовж Дніпра тягнулись млини і будинки мельників. Далі млини змінювались пакгаузами і складами купців. Що до Французької війни уряд виділив значні суми на відродження торгівлі в місті, і їх зусилля не пройшли дарма. Із Білорусії, по Дніпру до Херсона сплавляли деревину, яка в подальшому йшла на будівництво Чорноморського флоту, або перепродувався закордон. Поставляли в місто і інші товари. Тож навколо складів росли контори купців, їх повірених, митників.

Все це Яновський знав ще й через те, що і сам купував деревину, і придбати її в Херсоні було значно вигідніше, ніж в інших південних містах.

Заплативши на міських воротах в’їзне мито Катериничі і Михайло попрямували прямо до імперського Комерційного банку.

Шлях йшов через бульвар з пам’ятником князю Потьомкіну Таврійському, що був нещодавно зведений за ескізами ректора імперської академії мистецтв Івана Мартоса.  Подейкували, що на зведення скульптури було витрачено більше ста семидесяти тисяч рублів.

Сам бульвар був обсаджений за велінням губернатора Оленича акаціями і бузком. Ввечері, коли з Дніпра на сухі, вкриті пилюкою, вулиці опускалась прохолода, на бульвар виходили на променад місцева знать. Вулиці тут освітлювались сальними свічками, і вважались відносно безпечними для прогулянок.

Відділення Одеської контори Комерційного банку було неподалік площі, що відділяла центр міста від старої фортеці. Сама фортеця встигла частково зруйнуватись. Деякі будівлі ще могли похизуватись цілісністю стін, зокрема і Монетний двір, на якому навіть кілька разів чеканили монету ще при цариці Катерині.

Правом залучати комерційні вклади від населення володіли тільки два відділення Комерційного банку в Україні – Київська і Одеська контори. Брали вклади в сріблі і асигнаціях. Золоті рублі було визнано брати не вигідним.  А ось отримати вклад  можна було і в Херсоні.

Яновський пройшов до конторки клерка під мелодійне дренчання дзвіночка над вхідними дверима, позаду нього свитою маячіли Йосип і Дуня Катериничі. Які не вважали за потрібне залишати свою жертву ані на мить.

Банкір був молодим, з напомадженим волоссям, зачесаним на бік, тонкими бакенбардами обабіч щік, і смужкою світлих вус над верхньою губою. Бліде обличчя вказувало на те, що клерк не часто буває на сонці.

- Добридень, пане, раді вітати вас в Херсонськову відденні Одеської контори Комерційного банку, - привітався працівник банку. – Я Кирило Корнійович Прудніков, чим можу бути корисним?

- Нам необхідно отримати вклад, - відповів Михайло.

- Тридцять тисяч! – брякнула з-за Михайлової спини Дуня.

Худе хворобливе обличчя банкіра витягнулось від здивування.

- С-сподіваюсь асигнаціями? – заїкаючись запитав він.

- Сріблом, добродію, сріблом, - похитав головою Йосип Катеринич.

- Ага! – піддакнула Дуняша.

Михайло незадоволено подивився на свій супровід. От вже невгамовна парочка. Але тільки зітхнув і подав клерку документи, на підтвердження права вимагати повернення вкладу.

- Я так розумію, боргова розписка чи вексель їх теж не влаштує? – тихенько запитав Кирило. Але Дуня його розчула, і відповіла замість Михайла:

- В жодному разі! Тільки срібло. І негайно!

- Треба заповнити папери.

На конторку перед Яновським було викладено стос паперу з гербом банку, чорнильниця з пером. У самого молодого чоловіка пальці були заляпані чорнилами. Він подивився на Катериничів, і запропонував:

- Процедура займе багато часу, писати треба чимало. Можливо шановний пан і чарівна мадемуазель бажають чаю чи кави?

- Точно, - погодилась Дуня. – Снідати хочу, аж нутрощі зводять. Те що в цих крахоборів Нарчинських подавали до сніданку і їжею в пристойному товаристві не назвеш. Це ж треба було додуматись годувати поважних гостей кашею й холодним м’ясом.

- Звелю слузі збігати в кондитерську,  - похитавши головою ніби погоджуючись з осудом негостинних Нарчинських, промовив Прудніков. – Таку чарівну мадемуазель як Ви необхідно годувати тістечками і пастилою!

Дуня захіхікала, і прикрила обличчя віялом. А Яновський подумав, що бідолашний банкір ступає на крихкий лід в своїх намаганнях догодити всім клієнтам без виключення. У хлопця по при хворобливість була вельми непогана зовнішність. І якщо  великому Дуниному серці палахне іскра кохання, клерк ризикує бути скрученим Гри горієм і доправленим в церву на власне весілля.

Але хлопчина не усвідомлював всю небезпеку свого становища, розливаючись соловейком перед Дунею. За кілька митей дівчина разом з батьком була всаджена за невеличкий столик, у зручне м’яке крісло. На столику вже сервірувала легкий сніданок служниця, виставляючи великий кавник, порцелянові чашки з червоними маками, глечик з молоком, миску з бубликами, посипаними маком.

І тільки закінчивши влаштовувати Катериничів, Кирило Прудніков повернувся до Яновського.

- Перепрошую, але комфортне влаштування Ваших супутників  зробить нашу з вами роботу продуктивнішою. Ну-с почнемо!

Досада. Пів дня псу під хвіст. Яновський намагався бути спокійним. Але до обіду він змок. Зопрів. В конторі було душно. Мизайло залишився в одній сорочці, але це не рятувало. Пальці заніміли, від тримання слизького пера, а справа навіть ні на палець не зрушилась! Він писав заяву. Потім ще одну. Потім папери читав Кирило, відкладав сохнути, гукав писаря, той щось дописував і переписував. А Михайло те все читав і підписував.