Глава 19

Глава 19

Але довго плакати не в стилі сеньйорити Навас! Тож через кілька хвилин різкі схлипи припинились так само, як і почались. Джейн була злою, роздратованою, та якою завгодно, тільки не похнюпленою. Погляд упав на понівечену парасолю, що з учора так і лежала на скрині.

Ну нехай тільки об’явиться цей поціновував жіночих принад! Вона йому наробить в ньому додаткових дірок цією парасолю! Буде як телепень Гриша! Та вона зламає її ручку об його нікчемну голову! Але покаже, що з Навас жарти погані!

А прямо зараз, треба було щось зробити. Щось таке, щоб відволікло дівчину від власних переживань, і дало їжу для нових думок, геть не пов’язаних з негідником Яновським.

Джейн хутко вмилась, змиваючи сліди своєї слабкості, і вхопила чорнильницю з пером. За кілька хвилин вже спокійна дівчина  спустилась на перший поверх. Довідавшись у лакея, що всі пани роз’їхались, Джейн звеліла і їй підготувати конячку.

- Так можна і жиром запливти, - пообурювалась для виду дівчина. – Сиджу сидьма, на вулицю не виходжу з цими школярами.

З цими словами вона пішла до конюшні, щоб там і зачекати, допоки конюх осідлає кобилку, і заодно Стаську непомітно вручити записку для князя Оболенського. А впоравшись із офіційними справами, Джейн злетіла в сідло, і пришпорила з двору кобилу.

Як давно вона не відчувала такої свободи. Міцне сильне тіло тварини здавалось щедро ділилась з дівчиною своєю неприборканою енергією. Коняка неслась здіймаючи куряву, а Джейн притискала голову до гриви, силуючись злитись з кобилою в одне ціле, і всі її думки були тільки на тому, щоб втриматись в сідлі, не випустити вожжі, і не загубити капелюшка.

Хоча.. капелюшка вона здається одягнула дарма. Той зірвався і полетів за вітром, і Джейн не стала навіть проводити зрадника поглядом. Хай летить на волю. Джейн розсміялась своїм думкам, і ледь не випала з сідла. Натягнула вуздечку, змушуючи кобилу сповільнити хід. Пустила ту брести бездумно, куди очі дивляться,  і не зчулась як опинилась на пагорбі, біля долини де Михайло вперше її поцілував.

Поцілунки з присмаком пізніх суниць, здавалось ще вертяться на язиці. Дівчина направила кобилку в об’їзд гаю. Ностальгувати, чи віддаватись власним переживанням через Яновського їй більше не хотілось. Вона зробила з ним те, що сама хотіла. Те, чого прагнула її душа, і дівчина ні на мить не жалкувала про свій вчинок. Тому, що була геть не впевнена, що якийсь інший чоловік подарував би їй стільки чуттєвої насолоди.

За гаєм був знову пагорб, коняка неквапливо забралась на нього, Джейн з цікавістю роздивлялась місцевість. Але все одно здивувалась побачивши вдалині будинок. Двоповерхова будівля привертала увагу, не вписуючись в пейзаж.

Ну звісно, це мало бути обійстя поміщиці Лідії Микільської! Як Джейн забула, що стара дуже швидко добралась до гаю, прознавши, що Михайло повернувся в їх краї. Певно жила вона не далеко.  Що ж, якщо доля сама закинула її сюди, не варто опиратись, вирішила Джейн, і спрямувала кобилку  в бік дворища.

Вздовж дороги росли бур’яни. Видно було, що за панським маєтком слідкують геть погано. Ворота ледь не вросли в землю, їх перекосило, але ніхто і не подумав відновлювати в’їзд в обійстя. Джейн злізла з кобили, прив’язала ту до хвіртки з облупленою фарбою, і прочинила дверцята. Надсадно скрипнули петлі. Наче ножем по натягнутих нервах різонуло. Дівчина нервово повела плечима.

- Агов, - не дуже гучно покликала вона мешканців будинку, але у відповідь тільки вітер зашумів в кронах дерев, що квітчали будинок.

Сад теж потребував руки садівника. Яблуні були з сухими гілками, всюди росло надто багато високих кущів бузку. Бур’яни серед квітів у квітнику. Та і квіти квітли лише  з тих, що сіються самі. Все в маєтку дихало запустінням.

Присипана гравієм алея від хвіртки вивела Джейн до ганку. Дівчина відчула що спітніла від напруги, і страшних очікувань. Піт неприємно стікав по спині, і в улоговинку між грудей. Хотілось розвернутись і підти геть. Чомусь було відверто моторошно в цьому місці, і  від того кожен наступний крок був повільнішим за попередній.

А коли з гілки зірвався з криком якийсь птах, Джейн ледь не присіла від страху. Дурна пташина пролетіла ледь не над самою головою  у дівчини.

- А бодай тебе! – погрозила йому кулаком Джейн, і звук власного голосу трішки привів її до тями. Вона стиснула кулачки – нема тут чого боятись, це все її розбурхана уява.

Джейн наблизилась нарешті до широкого дощатого ганку. Раніше він був пофарбований блакитною фарбою, його прикрашали різні балясини, і навіс над ганком теж був надзвичайно гарно вирізаний з дерева. Але зараз, як і все в маєтку, ганок потребував ремонту. Видно було, що дерево облупилось, потріскалось, в шпарини позабивалось сміття.

Дошки скрипіли під ногами, коли Джейн підійшла до дверей, і взялась за зелений від нальоту, мідний молоточок. Постукала в двері.

Кілька хвилин нічого не відбувалось. І дівчина вже вирішила, що дарма долала свій страх – в будинку нікого немає. Тому варто розвертатись, і чимдуж бігти до своєї коняки, щоб забиратись звідси геть. Але потім двері прочинились.

На порозі стояла вже відома Джейн круглолиця наймичка. Вона зиркала з-під лоба, витираючи руки об пелену.

- Добридень, - привіталась Джейн.  – А Лідія Глібівна вдома? Передайте, що до неї з візитом сеньйорита Навас.

- Лідія Глібівна не приймає, - хмуро відповіла дівиця.

- Володю, це ти? – почулось позаду наймички. – Кітті, чому ти тримаєш гостя на порозі?

- То волоцюжка якась, - кинула через плече «Кітті» і хотіла закрити двері.

- Стривайте! – зупинила її Джейн, і дістала з кишені кілька п’ятаків. – Лідія Глібівна дуже самотня, хіба їй нашкодить, якщо я поговорю з нею кілька хвилин? Ми вже бачились біля моря, і вона сама запрошувала мене в гості.