Глава 15

Глава 15

Гриша переминався з ноги на ногу, прикриваючи зад з доказами руками. Архип почервонів і закашлявся.

- Не поспішайте, тут же дами! – крикнув князь Оболенський, боячись що і  правда стане очевидцем неоспоримого доказу.

- Може покликати лікаря? – занепокоєно запропонувала княгиня. – Доктор Вальцман, здається, в таких випадках ставить гарячу клізму. Дуже дієвий засіб!

- Що Ви морочите мені голову, - гнула своє Дуня Йосипівна. – Священика кличте!

- Не треба священика!  - упав перед нею на коліна Гриша. – І цю, як її... клізму не треба. Не така там і велика дірка!

- А тобі не видно, - переставши не кашляти, а вже здавлено хрюкати в долоні озвався Архип. – Дірка ж в заді!

- Я сказала ведіть батюшку, я вінчатись буду! – вже не дивлячись на лакея продовжила впевнено Дуня. – Дарма я сукню свадібну вділа і три дні в ній швендяю?

- Який благородний порив, - похвалила Дуню княгиня. – Після таких репутаційних втрат, як зазнав ваш Гриша, йому і правда один шлях – до вівтаря.

- Але це мезальянс, - не погодилась Людмила Нарчинська. – Подумайте, Дуня Йосипівна, може краще лікаря і клізму?

- А як же скарга? – додав князь Оболенський. – Я думав ми спочатку розглянемо її.

- А от поки ваш панотець сюди йтиме, ми якраз її і розглянемо! – подав голос Йосип Катеринич. – Чи ви думаєте, ми залишимо членоушкодження нашого кріпосного безкарним? Та ви знаєте, скільки Григорій мені обійшовся на минулорічному ярмарку?

Його репліки залишились без уваги, адже очі сіх присутніх були направлені на Дуню, яка сповнена величі і власної самоповаги жестом імператриці показала на Джейн:

- Арештуйте цю дівку, чого це вона біля мого жениха треться?

- Жениха? – князь Оболенський продовжував тримати обличчя, і Джейн дивувалась якими силами йому те вдається. – Ви ж щойно за Григорія заміж збирались.

- Не правда! – Душа знову почала нервувати.

- Але він один неодружений чоловік в цій кімнаті, - співчуваючим тоном пояснила Дуні Хелен.

- Це як? Знову ошукати мене хочете? – Дуня вскочила і кинулась до Михайла. – Ось мій наречений. Тато мені обіцяааав! Ну таточку, правда ж, ви ж домовились! А цей негідник мене кинув можна сказати біля вівтаря!

- Сталось непорозуміння, - відповів Дуні сам Михайло. – Я направляв вам записку з проханням прийняти певну грошову компенсацію. А одружитись не можу, по причині заборони двоєженства. Ось.

Михайло розвів руками.

- Бреше він! – впевнено заявила Дуня, і подивилась на князя. – Нам точно казали, що Яновський не заручений, і навіть не залицяється ні до кого!

- А хто казав? – подався вперед Михайло. Здається, ще мить, і нарешті стане відомим ім’я паскудника, який його підставив.

- Не важливо, - відмахнувся Катеринич, достав з кишені хустку, і протер блискучу від поту лисину.

- Ще й як важливо! – запевнив Яновський. Повернуся до Олександра, пояснюючи: – Мене підставили, і необхідно з’ясувати хто до цього причетний.

- Відповідайте, Йосип Семенович, - м’яко, але холодно наказав князь.

- Я не знаю! – відповів Катеринич. – Про все домовлявся Василь! І бумаги покажіть, що не обманюєте, і справді вінчані в церкві.

- Якщо дозволите? – Михайло почав підніматись з свого крісла, але Дуня як собака сіпнулась в його бік:

- Стояти! Знову втікати буде, хай хтось другий ваші бумаги несе.

- Джейні, люба, документи в нашій кімнаті, - Михайло повернувся до дружини, нагородивши ту сліпучою усмішкою. Дівчина кивнула і метнулась на вихід з вітальні.

- На цигану мене проміняв якусь навіжену, - гірко дорікнула Михайлу Дуня.

- Но-но, - погрозила дівчині пальчиком княгиня Оболенська. – Джейн Яновська, уроджена Навас, із старовинного іспанського дворянського роду.

Джейн повернулась і простягнула Олександру Оболенському шлюбні грамоти. Той мимохіть глянувши на папір протягнув їх Йосипу Катриничу. Він спохмурнів, роздивляючись написане, пошкрябав нігтем чорнило, ледь на зуб не попробував. Нарешті випрямився, повертаючи папірці князю, і повернувся до Яновського:

- І що ви там казали за кумпенсацію?

- Тату, він мене збезчестив! -  схлипнула Дуня. – Я ж люблюууу його! Той шлюб недійсний, недійсний! На каторгу треба цю циганку! В яму її!

- Годі! – обірвав її душевні страждання Оболенський, розуміючи що спостерігати жіночі сльози, навіть коли вони течуть по  подвійному підборіддю, і виблискують в чорних вусах, він не в силах.

- Дякую, Олександр Іванович, - кивнув йому Яновський. – Тридцять тисяч рублів, вас влаштує, Йосип Семенович?

У Катеринича розширились ніздрі,  і знову спітніла лисина. Дуня теж принишкла.

- П’ятдесят тисяч сріблом! – нарешті видав свій вердикт Йосип.

- Не розумію, чому ви одразу не почали з цього? – протягуючи руку Катериничу запитав Михайло. – Я ж вам в листі все детально описав!

- Не отримували ми ніякого листа, - пробурчав, ховаючи задоволений блиск очей брат губернатора. – Ми чекали вас пів дня на заручини, а потім поїхали до вас, щоб виявити пустий будинок. Ну добре, що наше непорозуміння з’ясувалось. Коли гроші передасте?

- А моя рана? А скарга? – глухо озвався Гриша. – У мене ж дірка в дупі! Показати?

По вітальні прокотився дружній кашель. Дами розкрили віяла.

- Еге ж, - підтримала нещасного Дуня, шумно втягуючи соплі. – Хто йому нові штани купить?

- Думаю з тієї суми, що ви отримаєте, люб’язна Дуня Йосипівна, можна буде виділити дві копійки нещасному на одяг, - мило відповіла їй Хелен Оболенська.