Глава 14

Глава 14

- Навіть мене не повідомили, - похитала головою княгиня Оболенська. Вона вдало грала здивування з малою долею розчарування. Так ніби одруження Джейн Навас і Михайла Яновського стало для неї великою несподіванкою. – Все ж ми не чужі люди, навіть не зважаючи на невеликі розбіжності, що виникли між нами останнім часом.

- Відчуваю себе дуже незручно, - Михайло стояв позаду крісла на якому сиділа Джейн, і мимохіть погладжував то її плече, то шию. Від дотику його теплих пальців до шкіри, Джейн вкривалась мурашками. Його дотики геть забирали її розум, і позбавляли можливості думати тверезо.

А Михайло, наче відчуваючи як він діє на дівчину, продовжував її дражнити, користуючись в повну міру нагодою розіграти безумно закоханого. Джейн розуміла, що насправді він їй мститься за те, що вона відмовилась лягати поруч з ним в ліжко. Навіть після його обіцянок не розпускати руки.

Вчора увечері дівчина вперто попрямувала на софу в будуар, і терпіла спеку і комарів, але навіть не подумала лягти біля Михайла. Вона боялась власної реакції тіла, того, що її голова відмовляється їй служити, коли Михайло поруч. І тому вирішила, що буде краще триматись від нього подалі, принаймні до того часу поки вона не буде готова до близькості.

- Але сила моїх почуттів, помножена на взаємність не залишила нам вибору, - продовжив Яновський, і, в підтвердження своїх слів, схилився до Джейн, і поцілував її щоку. Таке проявлення почуттів в пристойному товаристві однозначно було непристойним. Але ще раз підтверджувало, що тримати себе в руках шляхтич не в силі.

- Ну а ти, Людочко, хіба не могла хоч звісточку нам послати? – з укором повернулась до Нарчинської княгиня, всім своїм видом показуючи, що з Яновськими говорити сенсу немає.

- Ваша світлість, вони так швидко все вчинили, ми й не незчулись, - розвела руками Людмила, стримуючи самовдоволену посмішку. Ще б пак, вона вважала, що це їй вдалось обставити саму княгиню. – Але я наполягаю на пишній церемонії, з гостями. І ми обов’язково організуємо цей прийом, але такі речі не терплять поспіху, ти ж мене розумієш, треба скласти список гостей, щоб нікого не образити, і запросити ще гарного кухаря…

- Можу позичити свого, - запропонувала Хелен.

- Буду вдячна, - з приторною посмішкою відповіла Людмила. Жінка з учора взагалі повеселіла. Видно примирення з Архипом не пройшло дарма. Людмила посміхалась, щоки її цвіли рум’янцем, очі виблискували. Джейн з огидою кинула погляд на Нарчинського, який про щось з поважним видом говорив з князем Оболенським. Знала б Людмила про його непристойні пропозиції. І тут же осікла свої думки – а чому вона вирішила,  що Людмила не в курсі?

- Якщо люба родичка зробить таку милість, і займеться підготовкою до балу, - подала голос Джейн, яка розуміла, що все це пусті балачки, які не заслуговують її уваги. Не буде ніякого прийому на честь весілля. Тому що вже скоро вони з Михайлом розлучаться. І розійдуться, як два кораблі. Кожен по своїх гаванях. Настрій невпинно псувався. І ставало все важче сидіти і зображати щасливу молоду. – Я буду безмежно вдячна. Мало що тямлю в особливостях місцевих прийомів. І в місцевому дворянстві.

- Навіть не сумнівайся, любонько, все в надійних руках, - запевнила Джейн Людмила.

- Тоді, я піду краще позаймаюсь з Софі. І Сашунею. Я за нею надзвичайно знудьгувалась.

Джейн піднялась, кинула виразний погляд на князя Оболенського, чи зрозуміє натяк, що їм треба переговорити? Князь ледь помітно хитнув головою, і Джейн відчула полегшення, а тому не помітила, що її переглядини не залишились поза увагою Михайла. Той ревниво рушив за дружиною:

- Складу вам компанію, кохана, - схиляючись до вуха прошепотів він Джейн.

Дівчина не знала що йому відповісти, і тільки сподівалась, що знайде спосіб позбутись такої небажаної саме зараз компанії.

Діти грались в перегони на траві, і Джейн вирішила не відволікати їх від забави. Дівчатка потоваришували і проводили весело час. Тому, розкривши білу мереживну парасольку над головою, Джейн вирішила скористатись нагодою, і продовжувати допитувати свого тимчасового чоловіка.

Поклавши руку йому на передпліччя, вона прогулювалась тінистою доріжкою, покручуючи в іншій руці різьблені ручку парасольки, подумуючи з чого почати розмову.

- Ти знав, що Володя навідується в гості до Микільської? – нарешті вирішила з’ясувати дівчина найпростішу частину головоломки.

- З чого ти це взяла?

- Вона сама мені сказала.

- Ти бачилась з нею, і нічого мені не сказала? – Михайло запинився, незадоволено зиркнувши на дівчину.

- А мусила?

- Ні, - визнав свою помилку Яновський.

- То що там з твоїм другом і Лідією Глібівною?

- Я не знаю, - Михайло похитав головою. – Вперше про це чую. Тож треба запитати у нього.

- А він залицявся до Оксани?

- Це тобі теж сказала Микільська? – Михайло зітхнув. – Не впевнений. Іноді ми наносили візити разом, і ставлення Володі до дівчини було, можна сказати, байдужим. Не вір всьому, що каже та жінка. Вона багато які свої фантазії  видає за правду. Нажаль її розум після трагедії працює таким чином, що жінка не може відрізнити придумане від реальності.

Джейн розчаровано зітхнула. Видавалось на те, що Яновський каже правду. Наступне питання поставити дівчина  нестигла – їх з Яновським окрикнули. А коли вони повернулись, то побачили що від маєтку по алейці до них прямує дивна компанія.

Попереду йшов невисокий лисий дядечко з довгими вусами, в дорогому костюмі поверх округло черевця. Позаду нього, притримуючи під руку жінку крокував лакей. Сама ж жінка заслуговувала окремої уваги. Вона була огрядною, як млин на ніжках. Відчуття її масивності підкреслювала сукня з безліччю мереживних оборок, які коливались під час рухів, створюючи химерне відчуття, що все тіло жінки колишеться. На голові у неї під невеличким яскравим капелюшком вгадувалась химерна зачіска з пшеничного кольору волосся.