Глава 11

Глава 11

Рятуючись від спеки, власники маєтку навколо будинку садили дерева. Вздовж стін висаджували виноград, і він вився по стіні, даючи холодок. Між деревами, під вікнами, розсадили широкі кущі квітів гортензії, яка цвіла різнокольоровими суцвіттями. Від темно фіолетового, до блідо-рожевого. Джейн Навас милуватись тими квітами було ніколи. Вона летіла попід вікнами, пригинаючись, щоб її не помітили з саду, або з вікна першого поверху, і боялась пропустити щось важливе.

Тож, коли вона опинилась біля вікон господарів маєтку, здорово захекалась, кров шуміла в вухах, а серце ледь не вистрибувало з грудей. Погано. Треба було швидко приводити себе до тями. Тим більше, що чутність тут була не ахти яка. Але ж не лізти виноградом вище, щоб краще чути? Чи лізти?

Джейн з сумнівом обдивилась лозу, товщиною в її руку, з вікна в цей час доносились якісь нерозбірливі вигуки і охи. Чим більше Джейні заспокоювала дихання, тим більше уваги уділяла навколишньому, і тому зміст вовтузіння в кімнаті Нарчинських доходив до неї з разючою ясністю. І рум’янець від швидкої ходи, який сходив нанівець повернувся на її щоки, коли жаркий сором охопив дівчину. Вона притисла холодні долоньки до палаючих щік, щоб хоч якось остудити себе, і розуміла, що треба забиратись звідси. Навряд чи зараз Архип буде ділитись з дружиною шпигунськими новинами, коли зайняття породжене довгою розлукою набирало шалених обертів. Але ноги ніби вросли в землю, і вона стояла зминаючи бездумно пальцями зелені листки, навіть не зрозумівши коли її рука з обличчя перемістилась на виноград.

Звуки ж там, на горі, стали ближчими, ніби пара не обмежувалась одним ліжком, і пересувалась по кімнаті. І Джейн розібрала фразу «а коли все вийде ми станемо багатшими твого брата…ммм.. набагато багатшими», що відповіла Людмила зрозуміти було неможливим. Але збуджений чоловічий голос ніби хльосткий ляпас привів Джейн до тями, і вона рвонула геть від вікон, налякана перспективою бути поміченою за стидним зайняттям.

Вона влетіла в будинок, дверми для челяді, розуміючи, що і так затрималась більше, ніж потрібно, і треба поспішати, щоб ухопити нещасну книжку і бігти до Софі. Але пам'ять все відмовлялась вказати, де саме вона полишила книжку з етикету – в класній кімнаті, чи у своїй скрині в спальні Михайла. Ніби вони з Софі ще до неї не добрались. Цікаво, до чого добрались в цей момент Нарчинські?

Фу-фу про таке думати. Але пам'ять вже скакала ніби кінь, що зірвався з упряжки, і тепер нісся, волочачи, як пошкоджену оглоблю, за собою здоровий глузд. Ще в домі Долинських, маючи років шістнадцять від роду, Джейн забрела на конюшню в пікантний для ковбоя Лейба Конахью момент. Конахью усамітнився з Мінні, покоївкою пані Долинської, яка не вирізнялась стриманістю.

Джейні почула звуки, йдучи повз зачинені двері, але наївна її натура вирішила, що якійсь жінці зле, тому вона бездумно кинулась на допомогу.

Першим що вона почула підходячи ближче до пустого стійла, це ніби ляпаси. Ляпасам тим вторили жіночі викрики й глухі чоловічі стони. Джейн вирішила, що якусь жінку б’ють, і пришвидшила кроки. Але в загоні нікого не били. Лейб стояв спиною до входу, зі спущеними до колін штаньми, демонструючи засмаглу смужку шкіри на сині і білу в порівнянні із верхньою частиною тіла дупу. Міцні, навіть на вигляд, сідниці то стискались то розслаблялись, але весь час рухались і певну мить Джейн не могла відвести від їх коливання погляд.

Поки жінка не скрикнула в чергове. Саме тоді Джейн зробила ще один крок, змінюючи ракурс і помітила Мінні. Лейб тримав партнерку за талію, міцно стиснувши пальці на її білих боках. Спідниця і панталони покоївки лежали біля їх ніг, комір блузи був розшнурований, і великі груди, як коров’яче вим’я хитались в такт рухам. Жінка прогиналась, і міцно замруживши очі ахкала і кусала губи, кожен раз коли стегна Лейба торкались її оголених сідниць.

Джейн не розуміла, що відбувається, що можуть робити двоє голих людей на самоті вона ще не знала, але подавати голос і виказувати себе їй було соромно і лячно. Вона стала задкувати, відступати якомога далі від стійла, все її нутро палало від незвіданих незрозумілих відчуттів. Низ живота нив, і кожен викрик Мінні чи стогін Лейба ніби торкав в середині якусь струну, від чого між ногами мокріло і нило випрошуючи дотик. А Конахью рухався все різкіше, все швидше і Джейн не могла змусити себе припинити спостерігати за ним, загіпнотизована амплітудою його рухів. Аж поки він хрипко не застогнав, аж надто сильно втиснувшись в тіло Мінні, завмер здригаючись сідницями, і по тілу Джейн прокотилась вогняна хвиля. Все що їй хотілось в цей момент бути там, на місці Мінні. Це бажання лякало своєю незрозумілістю. Але інстинкти підказували, що це було б прекрасно.

Лейб відсторонився від покоївки, став розвертатись, ще мить і він би помітив випадкову спостерігачку. Джейн не знала куди себе подіти, але неслухняні ноги кволо рухались вздовж протилежного загону, тому дівчина встигла помітити як Конахью розвернувся, і між його ногами височіє блискучий стержень з червоною верхівкою. Це ним він терся об Мінні, зрозуміла Джейн, і на щастя в цю мить двері загону за її спиною прочинились, і вона просто впала туди, позадкувала на рефлексах, відповзаючи в дальній куток, тремтячи від страху, що її помітили.

Дівчина притислась спиною до кам’яної стіни, радіючи що стійло пусте, і тут панує напівтемрява, яка хоч і не надійно, але приховує її від Лейба І Мінні, і ті можливо її і не помітять. Перед очима стояв збуджений Лейбовий орган, такий самісінький як у жеребців. І від усвідомлення що з тими прутнями роблять жеребці, коли ось так, як зараз ковбой, притискаються до кобил, нова гаряча хвиля прокотилась дівочим тілом.

Її рука сама опустилась собі між ніг, пальці стиснулись стримуючи палаючу плоть. Вона не розуміла, навіщо погладжує себе крізь тканину, але тіло вимагало тих рухів, все напружилось і зосередилось навколо її руки й вже за кілька гулких ударів серця ніби пружина зірвалась в середині – між ногами стислось, запульсувало і затремтіло, змушуючи дівчину перестати дихати від задоволення і страху.

А потім прийшло полегшення і відчуття гидливості. Джейн відчувала себе брудною, ніби опльованою, від того, що влізла в чужі ігри, від того, що її власне тіло зрадило в такий момент, що вона посміла торкатись себе, і їй це подобалось. Це було неправильно, неприродно й огидно. Точно так, як болісно-приємно було ще кілька митей тому.

І от бурхлива уява вже малювала, як Архип виробляє зі своєю дружиною всі ті самі речі, що Джейн бачила одного разу, і від того, її тіло знову зраджувало, супроти бажань розпалюючись і вимагаючи полегшення. З того пам’ятного дня Джейн ніколи більше не торкалась себе так, їй навіть соромно було подумати про це. Але її єство вимагало розрядки, і навіть кожен крок, коли внутрішня поверхні стегна терлась об білизну, відзивався тягнучим болем і вологою в панталонах.

- Ти вже й подумала?

Чорт, чорт, чорт! Джейн навіть не зрозуміла як ноги принесли її в спальню до Михайла. Тільки не зараз, коли вона готова зривати з себе одяг і лізти в крижану воду, щоб остудити своє тіло. Його загравання, пам'ять про яке ще трималась на шкірі обличчя і шиї, проступило червоними плямами на щоках. Саме так би дівчина охарактеризувала б зараз свою реакцію на пильний погляд коричнево-чорних очей.

Михайло продивлявся якісь папери, роблячи помітки в товстому зошиті. Він що працював? Тисячі чортів! Ще ранком Джейн би стало цікаво, в чому заклечається та робота, але зараз її очі могли тільки спостерігати за довгими пальцями, які міцно, але недбало, тримали перо, і думати про те, що ті пальці могли б виводити узори на її шкірі.

Джейн відірвала погляд від Михайлових рук, і подивилась йому в лице. Треба було б відповісти щось. Щось їдке, таке, щоб відбило бажання у чоловіка зачіпати її й лізти зі своїми непристойними пропозиціями. Але язик ніби приріс до піднебіння, і Джейн тільки важко зітхнула, відвертаючись. Її потроху відпускало. Треба умитись, і побути хвильку на одинці. Але хіба у неї є така можливість?

Яновський відклав папери, і полишивши крісло підійшов до дівчини.

- З тобою все гаразд? – в голосі справжнє занепокоєння. Як і в погляді, що пильно роздивляється палаючі рум’янцем щоки, і проступаючі плями на ключицях. – У тебе що, жар?

- Все гаразд, — видавила з себе Джейн, але пізно. Михайло торкається губами її чола, легко-легко, перевіряючи це не в гарячці дівчина, і Джейн не встигла йому завадити.

В ніздрі забивається запах його тіла, змішаний з легкими нотками парфуму. Від Яновського пахне морем і хвоєю. На рівні дівочих очей опиняється його беззахисна шия, ямка де сходяться ключиці і поки ще неквапливо здригається під шкірою живчик. І Джейн розуміє, що все пропало. Її губи самі, бездумно притискаються до тієї ямки, тамуючи спрагле бажання відчути шкіру Михайла на смак. В голові ніби туманом все затягує, залишаючи окремі точки відчуттів – тепла шкіра під губами, хвилюючих запах, тепло від тіла, пульсуючий солодкий біль між ногами, і незборимий потяг торкатись чоловіка, який стоїть поруч.

Хай потім їй буде соромно і гидко за свої пориви. Але в цю мить, що вона стоїть біля Михайла, і його тіло напружилось від несподіваного, невинного, але такого відвертого поцілунку, Джейн не може себе стримувати. Її пальці починають жити своїм життям, вони піднімаються вгору, і з насолодою починають досліджувати Михайла. Рухаються по напружених м’язах рук, до плечей звідти зміщаються на шию, на щетину на підборідді. І під пальцями у Джейн ніби зриваються крихітні блискавки, її б’є розрядами, але вона не може зупинитись. Коли її вказівний палець торкається губ Михайла, вона вже не притискається до нього, навпаки, дівчина вже спостерігає за своїми руками, а Яновський давно поклав свої долоні їй на плечі, і затамувавши подих дозволяє дівчині вести свою дослідницьку гру.

Джейн обвела пальцем чоловічі губи, відмічаючи що вони м’які, майже такі самі як у неї. Михайло перехопив її палець, цілуючи його і дівчина зітхає, а Яновський втягує кінчик пальця до рота і легко смокче. Дівчину прошиває розрядом блискавки від пальця до низу живота, і руки чоловіка на її плечах нервово стискаються, він шумно втягує повітря, ніби намагається вловити запах її збудження.

А потім підхоплює Джейн на руки, і несе в ліжко, на ходу невідривно дивлячись дівчині в очі.