Глава 5

Глава 5

Маєток Нарчинських був побудований недалеко від лиману. Так, щоб з вікон відкривався краєвид на далеке море. Поодаль панської садиби розкинулось невеличке рибацьке село Вільшанка, яке подекуди своїми боками спускалось аж до моря. Там з води стирчали довгі палиці з раколовками.

Берег був високим, пористим, піщаним, з крутими обривами, що весь час загрожували обвалитись під ногами. Що правда далеко в море було мілко, не вище коліна високому чоловікові, тому втопитись при падінні точно не загрожувало. Через велику кількість прісної води, що вривалась море з Дніпра біля берега буйствували зелені водорості – ідеальне житло для товстих креветок.

Після вітряної погоди берег завше фарбувався в зелене, яскраво бовваніли викинуті на берег схожі на жорстке сіно водорості, які, втім швидко темніли, і пересихаючи пахли йодом.

Джейн сподівалась, що Михайло повезе її на прогулянку на узбережжя. Адже високі обриви були не кругом: подекуди рибаки прорубали сходи, чи витоптали стежки, щоб швидше добиратись до своїх сітей. А за пів версти від маєтку починався пологий схил до смуги чистого піску, що неширокою косою врізалась в море, і була чудовим місцем для неквапливої прогулянки.

Проте ще в кімнаті її очікував сюрприз, коли служниця повідомила, що Яновський чекає жінок в конюшні, і передав розпорядження одягнутись у відповідний для верхової прогулянки одяг. Джейн зраділа, що їй не доведеться придумувати причину як туди пробратись. В конюшню мав бути малий хлопчина, Стасько, що повинен був передавати звістки від Джейн до княгині Оболенської. Джейн швиденько надряпала записку подрузі з останніми новинами, і планами Яновського з сестрою, і сховала цидулку в кишені, нашитій на спідниці для верхової їзди.

По правді сказати, Джейн ніколи не думала, що той костюм їй коли-небудь згодиться, і тепер обгладжувала на собі темно-бордову амазонку з легким подивом. В надто цупкому жакеті миттю стало жарко, і дівчина вирішила відступити від правил, не одягаючи його, залишившись лише в широкій спідниці й блузі кольору слонової кості, з невеличким причіпним жабо. Так було значно легше дихати.

Пригадався Техас, і свобода рухатись без всіляких там дамських сідел, і ризику зламати собі шию з їх допомогою. Але Джейн задавила в собі всі згадки, нагадавши собі, що в домі Нарчинських вона не для того, щоб встановлювати свої правила.

Софія приєдналась до неї в коридорі, одягнута в зелений костюм для верхової їзди.

Михайло був вже в конюшні, він чекав дівчат, тримаючи під вуздечку велетенського гнідого коня і погладжуючи його морду. Той фиркав, і підсовував носа під ласку, вишукуючи на долоні смаколик. Чоловік був бадьорий, що вказувало, нате, що прокидатись рано в ранці для нього не в дивинку.

- Ого, дядьку, і ви на ньому їздите? – щиро виразила захват Софія, дивлячись в бік жеребця.

- Так, Малого Хана варто добряче пром’яти, а окрім мене цього робити тут майже нікому, — відповів дівчинці Михайло. – Тож можна поєднати корисне з приємним. – Його очі зупинились на Джейн, миттю обдивившись фігуру гувернантки з голови до ніг, і він ліниво посміхнувшись вже для неї додав: - Дуже приємним.

Джейн почервоніла, і тільки коротко привіталась зі шляхтичем, вишукуючи поглядом Стаська.

Коли нарешті вони виїхали за ворота, Михайло направив коня геть в протилежний від лиману бік. І дівчатам нічого не залишалось, як слідувати за ним. Софі весело тараторила ні про що, і повторяла нещодавно вивчені французькі слова, старанно гундосячи:

- champ, la mer, la vague, des fleurs…

Джейн іноді поправляла її, коли вона говорила невірно. Михайло теж включився в урок, підсипаючи все нових і нових слів.

Тим часом дорога вивела їх у відкрите поле, де випасали кіз, адже окрім цієї невибагливої худобини, ніяка б інша тварина тут їжу собі б не знайшла. Південне сонце встигло випалити всю зелену траву, і проти вітру колихались білі кущики полину, і інших степних трав.

- Так куди ми їдемо? – не витримала знову Джейн. Вона хвилювалась, що поки їх компанія неквапливо розгулює, сонце підніметься так високо, що повертатись назад доведеться під прямими палючими променями.

- Не далеко, не хвилюйтесь, — запевнив її Михайло, і махнув рукою в перед.

Джейн прослідкувала за його жестом, поволі вони почали підійматися на пагорб, а опинившись на його вершині стало видно балку з іншого боку. В балці зеленів невеличкий гайок.

- Там криниця, — пояснив Джейн Яновський.

- її звеліла викопати моя бабуся, — пояснила Софі. - І гай її рук справа, зазвичай там відпочивають пастухи в найбільшу спеку.

- Чудова задумка, — покивала головою Джейн.

Михайло спішився, під’їхавши в холодок дерев. Конюх, що тримався поодаль під час поїздки, наблизився до компанії. Чоловік вигулював породисту кобилу, яка явно належала хазяйці, Людмилі Нарчинській, яка сама не дуже поспішала приєднатись до ранкової прогулянки. Конюх хотів допомогти спішитись Джейн, але Михайло відтіснив його вбік.

Джейн дивилась на шляхтича з верху вниз, відчуваючи як сильніше починає битись серце. Вона помилилась, вечері, вирішивши що у Яновського очі сині. Зараз, при денному світлі було очевидно, що колір його очей – темний шоколад, теплий, обпікаючий. Їх погляди зустрілись, і дівчина знову відчула якийсь магічний транс, її поглинули незвідані раніше почуття на стільки, що вона не опираючись дозволила ковзнути міцним пальцям по своїй талії, обхопити себе і буквально зняти з сідла.

Ноги торкнулись землі, але Джейн слабо те відчувала. Всі її відчуття зосередились на талії, де вона відчувала жар чоловічих рук крізь тонку блузу. Михайло схилився близько до неї, майже торкаючись її скроні губами, втягнув носом повітря, ніби принюхуючись до запаху її тіла. Від його теплого дихання, що торкнулось шкіри, волосинки по всьому тілі стали дибки.

- Я хочу поговорити з вами, на одинці, — прошепотів Яновський, і Джейн кивнула, важко проковтнувши слину в несподівано сухому горлі. Вона точно захворіла, інакше як назвати реакцію тіла на невинні дотики і погляди? Михайло повернувся до конюха і племінниці: - Василю, придивись за кіньми, а ти Софі, будь люб’язна збери квітів для матері, думаю їй буде приємно.

- А ви? – хмуро глянула на надто близьку відстань між вчителькою і дядьком Софі.

- Ми прогуляємось до криниці, — Михайло кивнув кудись за кущ. І безцеремонно поклав руку Джейн собі на згин ліктя.

Джейн ошаліло відчула міцний м’яз під своїми пальчиками, не втрималась легко стиснувши їх, щоб краще відчути звірячу силу, що йшла від шляхтича. Як такого приборкати? Ох, мамо, треба триматись від нього якнайдалі, але чи це їй вдасться, коли він так наполегливо втілює свій план з її зваблення? Що було б, якби вона не знала про його плани? Полетіла б як метелик на вогонь, і потім би збирала шматки розбитого серця?

Думки про нечесні наміри Михайла розвіяли чарівну мить, і Джейн стала серйознішою і зібранішою. На кущі бузини, між якими вилась стежинку вона уваги не звертала. Ягоди були ще зеленими, і не привертали око. Зарості чистотілу між кущами ховали в собі хмарку комарів і мошки, і теж не спонукали ними милуватись. Проте вже кроків за двадцять між кущами замайоріла широка галявинка, з криницею журавлем, і простою лавкою біля неї.

Джейн відпустила галантного кавалера, і поспішила присісти на не обстругані, вибілені стихією дошки.

- То що Вам від мене потрібно? – можливо напускна грубість змусить його тримати дистанцію?

- Можна на ти, — Михайло не поспішав наближатись, навпаки, пройшов мимо криниці, на протилежний бік галявинки. – Мені буде приємно.

- Добре, — Джейн відмахнулась від особливо настирного комара. Ну от, а кажуть біля моря їх немає. – То що тобі від мене потрібно?

- Невже я просто не можу запросити гарну дівчину пройтись? – замість відповіді спитав Михайло. – Невже мають бути якісь потаєні причини в бажанні провести трішки часу з такою красунею, як ти?

«Мають. Є», - хотілось закричати Джейн. Але натомість вона спостерігала, як Михайло схиляється до трави, і щось там підіймає.

- Знайшов! – він повернувся до дівчини, тримаючи на долоні чотири крихітні червоні ягідки суниць. – Ну хіба не чудо? Це особливий пізній сорт, їх тут теж звеліла насадити Нарчинська.

- Вражаючи дбайлива жінка, — хмикнула Джейн. І похлинулася повітрям, спостерігаючи, як Михайло кладе собі до рота одну ягідку. На якусь мить чуттєві губи обхопили кінчик пальців. А чоловік в цей час невідривно дивився їй в очі, цілком розуміючи, що Джейн спостерігає за ним пильно до непристойності.

- Ммм, солодкі, — продовжив дратувати Джейн Михайло, і посміхнувшись дівчині, протягнув їй ягоди. – Хочеш?

Відповісти вона не встигла, бо Михайло сів поруч, і безцеремонно поклав духмяні ягідки їй в рот. Джейн автоматично відкрила його, керуючись більше рефлексами, ніж розумом, коли пальці чоловіка опинились поруч її губ. Суниця і справді виявилась солодкою і стиглою, вона миттю розтеклась нектаром по язиці.

- Дякую, — здоровий глузд вимагав відсунутись від Яновського, але тіло чомусь відмовлялось слухатись. Тим більше, що Михайло опинившись знову близько-близько почав бентежити її і викликати раніше непритаманні бажання. Наприклад, поцілувати його.

- Я хочу на тобі одружитись, — раптом зовсім серйозно, без всіляких посмішок промовив чоловік, і перш ніж Джейн встигла відповісти так чи ні, він поклав руку їй на потилицю, і притягнув до себе, цілуючи. Він що думки читати вміє?

Губи зустрілись в поцілункові зі смаком суниць. Було солодко, і бентежно до перехопленого подиху. Джейн цілували раніше, охочих зірвати поцілунок з її губ було чимало, з того самого моменту, як їй виповнилось шістнадцять. Але ніколи поцілунок так її не захоплював і не хвилював. Відчуття було таке, ніби її губ торкається гарячий оксамит. Тверді й м’які одночасно губи, впевнено, але не нахабно пестили її рот, і Джейн віддавалась цій ласці вся, безконтрольно закинувши голову, і поклавши вільну долоню Міші на груди, а іншою рукою судомно вхопившись за край лавки.

- Скажи, що теж цього хочеш, — припинивши поцілунок прошепотів Яновський, і питливо подивився Джейн в очі. Вона кліпнула довгими віями, приходячи до тями, вирівнюючи дихання, і так само тихо прошепотіла:

- Цікавий спосіб зваблення, чи не вдалий жарт?

Михайло спохмурнів:

- Я ні на мить не жартую.

Його погляд ковзнув по рожевих щічках, припухлих від поцілунку губах, і несподівано посвітлілих зелених очах. І шляхтич зрозумів, що втрачає контроль над своїм тілом, тому що в його розміреному плані другого палкого поцілунку не передбачалось. Але замість того, щоб щось пояснювати, вмовляти чи наполягати, він знову припав до дівочих губ, з набагато більшим жаром. Розуміючи, що так може тільки налякати її й відвернути її від себе, але не спроможний перебороти власну жагу цілувати й торкатись Джейн Навас.

Джейн не пручалась. Важка гаряча хвиля захопила її тіло, ніби тільки чекала наступного поцілунку, чи ще якоїсь відвертої ласки з боку шляхтича. Тіло тануло і плавилось в сильних руках, і пожежа в животі грозила перекинутись на дерева, спаливши весь гай вщент. В цю мить Джейн була готова погодитись на будь-яке безумство, тільки б феєричне відчуття чогось нового, невідомого і захоплюючого тривало і тривало.

Зник шум гаю, ржання коней за кущем, спів вранішніх пташок. Залишилось тільки важке гупання її серця і шум крові у вухах. Так ніби в усьому всесвіті залишилась тільки Джейн і Михайло, і з усіх боків їх оповила велика мильна бульбашка, відсікаючи пару від зовнішнього світу.

Аж поки тишу не розірвав пронизливий, істеричний крик:

- ВБИВЦЯ! Як посмів ти прийти на мою землю????