Глава 3

Глава 3

Сестра поспіхом перевела тему:

- Але якщо ти не отримав мого листа, то що тебе привело сюди, Мішель? – стурбовано запитала вона.

Михайло, який до сих пір нервово міряв кімнату кроками, відчуваючи стійке бажання придушити зятя голими руками, різко зупинився і зітхнув, подивившись на сестру. Що той ирод з нею зробив? Біля очей зморшки, як і на чолі. У волоссі сивина. Очі загнаного звіра.

Очевидно жінка не спить кілька ночей, і в день вся на нервах. А все тому, що Архип не поважає свою дружину. Саме тому Михайло не поспішав одружуватись. Він не відчував, що вдосталь нагулявся в житті, що переситився жінками, і зможе зберігати вірність одній єдиній. А змушувати страждати ні в чому не винну дівчину Міша вважав нечесним.

Нехай він був ідеалістом, але вважав, що подружнє життя має ґрунтуватись на довірі. На тому, щоб дружина могла завжди на нього розраховувати. А не очікувати, що чоловіка застрелять на дуелі, або що він принесе в дім срамну хворобу підчепивши її в черговому лупанарії.

Ідеальна жінка в уявлення Михайла теж володіла цілою низкою якостей, яких він поки що не зустрічав в дівчатах на виданні.

Всі ці переконання не заважали молодику купатись в жіночій увазі не дуже перебірливих дам напівсвіта, розважатись з молодими вдовами, іноді лоскотати собі нерви дозволяючи себе звабити якійсь заміжній жіночці… В загалом брати від молодості все, не обтяжуючи себе зайвими моральними роздумами. Для того буде старість, вважав Яновський.

Людмила нетерпляче кашлянула. І Міша відчув вину за те, що мусить зараз вивалити свої проблеми на сестру. А їй і так не солодко. Їдучи сюди він навіть не підозрював, що справи аж такі погані.

Михайло відійшов до вікна, удавши, що роздивляється пейзаж за вікном. Чи вишиті шовком квітки фіалок на білому тюлі. Нарешті підібрав слова:

- Маю тимчасові неприємності, які вирішив перечекати у тебе, допоки деякі гарячі голови не охолонуть.

- Що ти натворив?! – ну ось, так і знав, що в голосі сестри пролунають істеричні нотки. Михайло різко відвернувся від вікна, підійшов і сів біля Люди на диванчик, оббитий жовтим шовком у червону квітку. Взяв сестру за тонку руку, підбадьорюючи:

- Цього разу – нічого, за що мені було б соромно.

- Знаючи тебе це може бути що завгодно, почуття сорому тобі фізично не притаманне! – фиркнула Людмила.

- Я б не став тікати, якби був в чомусь замішаний, — трішки обурився Михайло. – Ти пам’ятаєш Василя Катеринича, його батько був полковим писарем Київського полку, він служив певний час з нашим татом.

- Ну пригадую, здається дослужився до таємного радника, і віцегубернатора, — покивала головою Людмила.

- Бери вище, Васю призначили Київським губернатором, — Михайло похмурився. – Він знає куди занести, і кому. Граф Олізар через цю лисицю був змушений покинути Київ, а який був би перспективний голова дворянства! Та маючи палке серце і брак досвіду пішов на поводу у війта Кисілевського, і врешті разом з губернатором Бухариним потрапив в немилість царя.

- Я пам’ятаю, ти розповідав мені щось про Густава Олізара, — Людмила кліпала, намагаючись вловити до чого тут історія п’ятирічної давнини. – Ти навмисно мене заговорюєш?

- Відволікся, — як ні в чому не було погодився Міша. – Так от у Васі Катеринича є племінниця. Дівка на виданні.

- І ти її звабив? – зробила очевидний висновок Людмила.

- Боже збав! – зі справжнім жахом і обуренням заперечив Яновський. – Сестро, якби ти не сиділа цілими днями в цій глушині, заживо себе схоронивши від світу, ти б знала, що Дунечка Катеринич страшна, як набіг яничар. Я звісно люблю екзотику, таку як твоя нова гувернантка, щоб знаєш, з очиськами-вирами, і задком що треба, і..

- Міша!

- Знову відволікся, — зітхнув Михайло. По при серйозність розмови, ситуацію в яку він потрапив, Михайло знаходив дещо комічною. А от чорнокоса дівчина всю розмову не йшла йому з голови. Її відвертий погляд, що змусив стрепенутись тіло мисливця, що вчув нову здобич, продовжував хвилювати шляхтича. - Ну так ось, Дунечка на мій смак надто екзотична – щоб її обійняти треба два мене, під носом у неї розкішні вуса, яким би позаздрив Володя, а він своїми знаєш як пишається, а от на голові волосся бракує. Вона звісно намагається делікатно прикрити брак волосся перукою, але влітку від того шиньйону чомусь неприємно пахне потом, що не сприяє її популярності у чоловіків.

- Я так розумію на виданні вона не перший рік?

- Зриш в корінь, — покивав головою Михайло, відмітивши, що губ сестри торкнулась ледь помітна посмішка. Перевів подих, похваливши себе за вірно обрану тактику розповіді. – І ось уяви, я після гри в карти в Англійському клубі добряче перебрав. Мені фартило, а ти знаєш, що це буває рідко, і не тому, що я такий гравець, а тому що за картяцький стіл сідаю не часто. Але цього вечора Володя таки вмовив мене на партію фараона. Перемогу святкували ігристим… потім хтось замовив коньяк… Знаєш, зі мною це вперше, щоб я прокинувся і не пам’ятав що відбувалось увечері. Але саме так і було. Я продираю очі, голова тріщить, в роті присмак ослиної сечі, а поруч верещить якась діваха. Мушу визнати голос у Дунечки такий же чарівний, як і зовнішність…

- Так ти її таки звабив! – констатувала сестра.

- Людо, ти перебільшуєш мої апетити, — не погодився Міша, знову встаючи, і починаючи міряти кроками вітальню, заклавши руки за спину. – Я точно знаю, що і пальцем би до неї не доторкнувся. Та і Дуня була повністю одягнена. Але запевняла вона таки, що так, між нами все було.

- Тебе?

- Якби то тільки мене, — Міша поводив ногою по густому ворсу килима, спостерігаючи як залишаються сліди на густому ворсі. – І свого татуся теж. Він до речі невідомо як намалювався в спальні, мого, чуєш, мого, будинку разом з донею.

Слідком за Йосипом Катеринечем до Яновського завітав і сам губернатор. Здавалось все сімейство було піднято на ноги по тривозі, з однією єдиною метою захомутати Михайла. Дуня плакала і волала, що її збезчестили, Йосип на пару з Василем погрожували Міші розправою, якщо він не візьме на себе відповідальність, і не вчинить як справжній чоловік. Міша тихо мріяв провалитись крізь землю.

- Невже вони просто по тихому і без скандалу не могли купити Дуні чоловіка? Не бідна ж сім’я! – зітхнула Людмила. – Сподіваюсь ти не заручився з нею?

- Я спровадив їх під приводом поганого самопочуття, пообіцявши на наступний день заслати сватів, — продовжив розповідь Яновський. – І відразу велів сідлати коня. Я не знаю, хто влаштував цей театр абсурду в моєму домі, але він ще сильно пошкодує! Я відправив їм записку з пропозицією відкупу. Грошей запропонував стільки, що Дуні вистачить на трьох женихів!

- Сподіваюсь здоровий глузд візьме гору.

- Ти не бачила який вогонь радості палав в очах Катеринича, коли він усвідомив яким зятем може розжитись! Це ж був його шанс не тільки позбутись сумнівного товару у вигляді перестаркуватої доці, але і накласти лапу на мої верфі! Але я скоріше помру, ніж одружусь з його донечкою.

- Міша!

- Жартую, заспокойся. Якби хотів померти залишився б в Києві й дочекався виклику на дуель.

- Ти б не посмів так зі мною вчинити! Ти все що у мене є, Мішо, єдина моя надія. І не забувай про Гелю, строк її навчання добігає кінця, ти її опікун, ти не маєш права бути вбитим!

- Ну а якби я вбив Йосипа, то київський губернатор подбав про те, щоб я опинився на каторзі. Не думаю, що це краще.

- Ти правильно зробив, що приїхав сюди, — погодилась Людмила, і тільки зараз згадала про те, що перед нею на столику стоїть лимонад. Схопила слизьку від конденсату склянку, і залпом випила кислу рідину. Дзенькнув лід на дні. – Я думаю, що якщо вони всі пішли на такі складнощі, щоб одружити тебе, то не зупиняться на півдорозі, і з дня на день приїдуть слідком за тобою.

- Ото сміху було б, якби я вже був одруженим! – хмикнув Міша, закидаючи до рота круглу цукерку в коричневому порошку какао.

- Давно пора! – підтакнула сестра. – Вже двадцять сім.

- Я не готовий, мені треба тимчасова дружина, щоб залишити Катериничів з носом! – Міша знову опустився в крісло, захоплений новою ідеєю. – Але де мені взяти за день підходящу дівчину? Бажано таку, як твоя мадемуазель Навас.

- То її й бери, — великодушно дозволила Людмила. – Якщо вона погодиться. -

Ще б вона перед мною встояла! – жартома похвалився Яновський. Звісно впевненості він не відчував, але замість того був азарт, і бажання добитись своєї цілі.

- Так, — Нарчинська теж оживилась. – Я дивилась її документи, вона з якогось дворянського роду з Іспанії, тож ні в кого не викличе звинувачень, що ти одружився з першою ліпшою простолюдинкою. І це буде дійсно кращим виходом для всіх. Архип не посміє її чіпати, якщо знатиме, що вона твоя дружина, і вона спокійно займатиметься мовами з Софі. Мені не доведеться її звільняти…. Ти маєш її вмовити!

Джейн, яка стояла за портьєрою, і слухала затамувавши подих, затиснула собі рота долонею, щоб не видати себе окриком. Думка про те, щоб вийти заміж за Михайла прокотилась гарячою хвилею по всьому тілу, осідаючи мурашками на шкірі. Марні думки. Треба гнати їх від себе як найдалі. Для нього це все інтриги й ігри. І вона не збирається нікому в них допомагати.

- Вже час обіду, — похопилась невидима зі схованки Людмила Нарчинська.

- І то правда, — відповів їй брат. – Піду переодягнусь. Сподіваюсь мадемуазель Навас складе на компанію за столом, чи ти змушуєш дворянку їсти разом зі слугами?

Відповідь Джейн слухати нестала. Звісно вона і так знає, що їсть із челяддю на кухні. Ніхто в новому домі не запрошував її за панський стіл. А Джейн не претендувала. Дівчина вислизнула зі свого сховку, і бігом кинулась у свою кімнатку, яка розташовувалась біля дитячої. Щоки у неї палали, серце калатало як несамовите, звісно ж від страху бути застуканою за підслухуванням, а не від того, що вперше побачений шляхтич раптово схвилював її до глибини душі.