Глава 1

- Обережно, — Людмила Нарчинська занадто різким, рваним рухом прибрала чашку з чаєм і від того коричнева рідина вихлюпнулась на білу скатертину. Служниця вклякла, до білих кісточок на пальцях стискаючи чайник, і зляканим поглядом окинула хазяйку. – Ледь не ошпарила мене, роззява!

Господиня ж байдуже махнула рукою:

- Іди, Дарино, — і перевела такий самий байдужий погляд на руду пляму.

- Ти надто добра, — так, щоб почула Дарина пробурчала Людмила. – Я б на твоєму місці вже б її відшмагала. Зіпсувала таке мереживо!

- На щастя, кожен з нас на своїх місцях, — з ледь помітною посмішкою відповіла княгиня Оболенська, і пригубила напій. – У вас все гаразд? Останнім часом ти сама не своя.

- Твої слуги геть від рук відбились! – обурилась Людмила, замість того, щоб надати відповідь.

Хелен Оболенська зітхнула, і стримала роздратування. Так звана подруга її дратувала з кожним візитом все більше. Але жінка вміла себе тримати незворушно, особливо, якщо це було треба для справи.

Людмила заправила за вухо пасмо каштанового волосся, де несподівано виблиснула сива волосина. Жінці ледь перевалило за тридцять, і Хелен навіть на хвильку стало її шкода, тому що останнім часом «подруга» змарніла, і виглядала втомленою, наче не спить кілька ночей підряд. Але розповідати що у неї відбувалось Нарчинська вперто не бажала.

- Ма! Ди! – в кімнату увірвався маленький хлопчик, який невпевнено тримаючись на ногах все ж досить швидко продибуляв килимом до княгині і плюхнув їй на пелену блискучого зеленого жучка.

- Віддай! – слідком за ним забігла білява дівчинка, і ображено засопіла, побачивши що жук перекочував до рук княгині.

- Не вкуся! – з захватом продовжив хлопчик. – Бе!

- Я перепрошую, Павлик, Саша, — до вітальні зайшла і няня, і покликала дітей до себе, але Павло на неї не відреагував, продовжуючи очікувати маминої реакції на подарунок. Саша ж покірно підійшла до няньки.

- У тебе ангельське терпіння, — Людмила Нарчинська відірвала погляд від синьо-фіолетового візерунка на чашці, і кивнула на малого, який зробив спробу вилізти матері на руки. Княгиня допомогла йому це зробити, але тільки для того, щоб легко чмокнути в чорняву голівку, і віддати дитину в руки няньці.

- Джейні, вони обідали?

- Авжеж, пані, — голос няньки був низькуватий, з приємними вібраціями, так могла говорити оперна діва. – Ми завершуємо моціон, і зараз Павлик лягає спати, чи не так, молодий чоловіче?

Павло кивнув, крадькома позіхнувши і притулив голову до плеча няньки, знову не відводячи погляду від свого скарбу – жука.

- А от комаху доведеться випустити, — тут же розчарувала і його, і Сашу, Хелен.

Джейн кивнула:

- Дозволите іти?

І не чекаючи відповіді виплила з кімнати. Вона чудово знала свої обов’язки, і без вказівок молодої княгині. Ігри з дітьми приносили дівчині справжнє задоволення. Притуляючись до теплої шкіри, чи вдихаючи солодкуватий запах волосся, Джейн на мить уявляла, що так би могли пахнути і її діти. Але для того, щоб їх завести треба було спочатку знайти достойного батька.

Її можна було б назвати старою дівою – Джейн виповнилось двадцять три роки. Її ровесниці вже мали по троє дітей. Дівчина ж все зволікала. Ті хто її не знав, міг би подумати, що всьому біда її врода – Джейн була типовою іспанкою, з густим хвилястим чорним як воронове крило волоссям, смаглявою шкірою, і чорними, наче підведеними вугіллям, бровами. Фігура у неї теж виділялась навіть під простою сукнею – важкі, налиті груди не можна було приховати під тонким полотном, пов'язаний навколо талії фартух підкреслював тонку талію і круті стегна.

При першому погляді на няню Оболенських можна було б подумати, що красуня капризує і перебирає чоловіками, набиваючи собі ціну. Але насправді все було не так. Джейн просто не відчувала до своїх залицяльників інтересу. Для простого лакея чи конюха, з якими їй в основному доводилось контактувати, вона була надто освіченою, кілька хвилин розмови в людській вганяли дівчину в нудьгу, адже сфера її інтересів була зовсім в іншому полі, ніж тих, хто був готовий одружитись з дівчиною.

А за час її життя з Оболенськими таких знаходилось чимало. Ще більше були не проти просто розважитись з красунею, щиро вважаючи, що роблять перестаркуватій дівчині пропозицію, від якої вона просто не може відмовитись. Такі викликали у неї неприязнь і сміх.

Але роки йшли, і це спонукало Джейн ставати не такою перебірливою. Дівчина останнім часом приймала знаки уваги від сусіда в Одесі, пана Ковальського. Той працював клерком в торговому домі, і був вдівцем з приємною вдачею. Він не відрізнявся буйним норовом, і справно дарував Джейн книги, шоколад і квіти, що вирізняло його з поміж інших претендентів на руку і серце.

Але з настанням весни сімейство Оболенських переїхало з Одеси в помістя княгині під Херсоном, і з Ковальським залишалось лише обмінюватись листами. Через місяць Джейн з неприємним подивом зрозуміла, що не може згадати обличчя залицяльника. Але його довгим листам все одно раділа.

Павло заснув швидко, заколисаний на руках няні ще до того, як вони піднялись в дитячу кімнату. Джейн передала малого помічниці, щоб та вклала його в ліжечко, і поманила Сашу за собою, маючи намір позайматись зі старшою дочкою князя іспанською мовою.

- Джейн, — заплакана Дарина, що могла розревітись від будь-якого косого погляду господині, просунула голову в кімнату, і тихенько покликала дівчину. – Її світлість чекає на тебе в кабінеті.

Передавши книжку з іншомовними казками Саші, Джейн розправила передник, і покрокувала до хазяйки. Княгиня Оболенська була єдиною ланкою, що пов’язувала Джейн Навас з минулим, і дружбою з Хелен дівчина дуже дорожила. Вони виросли разом, разом приїхали в Україну, і разом пережили чимало пригод. Тому бажання поговорити з нею Джейн не здивувало. Іноді жінки замикались в кабінеті, пили чай і пліткували, наплювавши на всі умовності. Як вдома, на кухні у матінки Фло.

Кабінет у княгині був більше схожий на вітальню – просторий з полицями для книг зі світлого дерева, і такими ж світлими панелями на стінах. На стінах красувались картини – кошик троянд, букети ірисів в кришталевих вазах, і один морський пейзаж, який княгиня особливо любила.

Хелен Оболенська, в жовтій мусліновій сукні стояла біля столу, задумливо роздивляючись тацю з чаєм. Її живіт ледь округлився знову в очікуванні другої дитини, і жінка мала надзвичайно милий вигляд.

- Ваша гостя знову довела Даринку до сліз, — Джейн опустилась в м’яке, кремового кольору крісло, і розлила чай, краєм ока відмітивши що служниця принесла три чашки. Вона не любила доносити, але Нарчинська викликала у дівчини стійке неприйняття.

- Повір я вже не рада, що вв’язалась в цю справу, — зітхнула Хелен, навіть не доторкнувшись до своєї чашки. Позаду Джейн почулись кроки, і по тому як вмить засяяв погляд в сеньйори Хелен, стало зрозуміло, що в кабінет зайшов її чоловік. Навіть повертатись потреби не було. Зв'язок, який був між цими двома відчуваюся на відстані.

- Доброго дня, Джейн, — привітався Олександр, проте навіть не поглянув в бік няні, зосередивши всю свою увагу на дружині. І тільки коротко поцілувавши її в пухкі губки сів в крісло, без всякого збентеження всадовивши дружину собі на руки. Та хіхікнула, на мить притискаючись щокою до його грудей, і Джейн ясно відчула себе зайвою в цьому кабінеті.

Але пара швидко опанувала себе, і Олександр потягнувся за чашкою, а Хелен заговорила:

- Не подумай, що я покликала тебе дивитись, як ми милуємось, — ніби вибачаючись промовила вона, і підсунула до Джейн блюдце з тістечками. – Справа серйозна, і ми порадившись вирішили, що потребуємо твоєї допомоги.

Джейн посерйознішала, подивившись на подругу з усім зосередженням, на яке була здатна.

- Ти знаєш, що ми тут не просто так, — продовжила Хелен. – Алекса відправили провести перевірку відносно АрхипаНарчинського, якого підозрюють у зв’язках з турками.

- Після того, як генерал Дибич взяв Сілістрію, і продовжує наступати на осман, у Решид-паші паніка, — включився в розмову Олександр. Джейн коротко подивилась йому в очі, і відвела погляд. Князь був одним з найкрасивіших чоловіків, що їй доводилось бачити. Ідеальні риси обличчя, ледь хижий погляд, при згадці про війну, і аура владності в погляді холодних очей, все це змушувало жінок дивитись на князя з завмиранням серця. Але не Джейн, яка достеменно знала, що серце красунчика навіки віддане своїй дружині. – І в Азійському департаменту виникли підозри, що Нарчинський слугує зв’язковим, між зрадником у департаменті і Абдул-Кадир-беєм. Він може передавати відомості про пересування війсь в Кавказькому напрямку, що у свою чергу може завдати значної шкоди нашій армії.

Джейн переводила повний непорозуміння погляд з Хелен на Олександра, і назад. До чого тут вона і вся ця політика їй було геть не зрозуміло. Між тим, князь Оболенський зітхнув, і вкинувши собі в рота маленьке тістечко в білому кремові, прожувавши продовжив:

- Ми вважаємо, що справа Нарчинського просувалась би набагато швидше, якби наша людина працювала у них в домі.

- Люба, — включилась в розмову Хелен, бачачи, що Джейн сповнюється все більшого і більшого непорозуміння. – Алекс хоче сказати, що було б непогано, щоб ти влаштувалась до Людмили попрацювати.

- Але який з мене шпик? – нарешті найшлась зі словами Джейн. Навіть звучало дико, не кажучи вже про те, щоб справді спробувати себе в ролі працівника таємної канцелярії. Але все ж думка про пригоди несподівано зачепила якусь авантюрну струну в її душі, змусивши оживитись.

- Повір, я сказала йому теж саме! – жваво підтримала подругу Хелен. – Але Алекс впевнений, що ти й без спеціальних навиків зможеш помітити те, чого не помічаємо ми. Людмила Нарчинська останнім часом надзвичайно нервова, я старанно приймаю її у нас вдома, але мені не вдається викликати її на відвертість. Мені здається, вона в курсі справ свого чоловіка. Якщо ти будеш просто присутньою в їх будинку, справа зрушиться з місця!

- Саме так! – озвався князь. Джейн помітила, як пальці князя виписують якісь узори на животі дружини, і її горло перехопило. Вона соромливо відвела погляд, намагаючись втримати увагу на тому, що зараз від неї просять друзі. – На прислугу мало звертають увагу, кидаючи іноді необдумані слова.

- Я навіть не знаю, чи вдала це ідея, — знову виказала сумніви Джейн. Дівчина і хотіла б допомогти. Але влізати в якісь шпигунські інтриги здавалось їй неправильним. Адже люди тобі довіряють, довіряють роботу, дітей, а ти їм у відповідь вчиняєш зраду і доповідаєш про кожен їх крок стороннім людям. – Мені здається не чесним доносити на людей, які дають дах над головою…

- Подумай Джейн, від цього залежать тисячі життів моїх співвітчизників! – перебив її Олександр.

- А ще, чим швидше все скінчиться, тим швидше ми повернемось в Одесу, — зайшла з іншого боку Хелен. – Там же тебе чекає Євген Ковальський.

- І ми не просимо шпигувати, переривати кореспонденцію, чи підслуховувати всі розмови Нарчинських. Ні, це надто небезпечно, — зм’якшив тон князь. – Просто придивись до них. Якщо за місяць не з’явиться ніяких підозр, справа вважатиметься закритою.