Пролог

Пролог

У великій темній кімнаті було сиро і вогко. Так ніби приміщенням роками ніхто не користувався, дах зіпсувався, і по весні вода протікала в середину будівлі, щоб потім прорости на стінах і підлозі слизькою пліснявою. Запах плісняви здається витав в повітрі.

Джейн сіла рівніше, сліпо озираючись навколо. Але сонячних промінчиків, що проникали у шпаринки віконниць було катастрофічно мало, щоб розігнати пітьму. Тільки пилинки, що незрозумілим чином поєднувались з тутешньою пліснявою виводили свої танці фейрі, збиваючи дівчину з пантелику.

Скільки вона не силувалась, але роздивитись в чорнильних плямах тіней не могла нічого. Зрештою Джейн залишила марну справу, прикривши напружені очі, так стало легше, і пульсівний біль в потилиці відступив. А от в руках навпаки посилився – саднило і щипало здерту до крові шкіру на зап’ястях, колюча шорстка мотузка впивалась в плоть, і з закритими очима всі відчуття ставали в рази сильніше.

А найбільше тривожило те, що вона не пам’ятала, як саме тут опинилась. Хто зв’язав їй руки, і залишив тут в темряві? Як довго триватиме її ув’язнення? І що зараз поробляє її вітряний чоловік?

Думка про Михайла змусила стиснутись серце сильніше. Що якщо він зараз волочиться за черговою спідницею, коли вона, замкнута невідомо де, невідомо ким, і невідомо для чого. І навряд чи причина її ув’язнення має розважальний характер. На очі навернулись непрохані сльози, і злість на Михайла, на свою довірливість і слабкість.

Розлючено і ображено сопучи, Джейн не відразу почула скрип прочинених дверей, тому сполохано сахнулась, переживаючи кола болі, що подібно колам на воді, стискали обручами її голову. Коли яскраві плями перед очима перестали танцювати, а очі змогли розрізняти хоч щось в однорідній півтемряві, дівчина зрозуміла, що в кімнаті вона вже не сама.

Її серце затихло, а потім пустилось в дикий танок шаленого бокора з далекого острову Таїті. Вона впізнала чоловіка, що неквапом насувався на неї, і від здивування закляла, не відразу підібравши слова. Але принаймні страх і тривога, що тримали в напруженні її думки потроху відступили. Якщо він тут, то скоро все скінчиться:

- Це якийсь розіграш? – запитала у нього Джейн, і не впізнала свій голос.

Чоловік похитав головою, заозирався, вишукуючи щось в темряві, вихопив наче нізвідки стілець, і присів біля Джейн.

- Ні, моя люба, — благодушним голосом нарешті відповів він. – Ти дуже мені заважаєш. Дуже. А от твоя смерть як раз буде корисною. Тобі, мабуть цікаво, як так вийшло?

Джейн активно закивала головою, відчувши, що страх повернувся до неї з новою силою. Від жаху вона навіть не відчувала болю, допоки та розпеченим гвіздком не пронизала її голову від потилиці до лоба, і дівчина задихнулась від болі, втрачаючи свідомість. На грані притомності майнула думка: ну як він міг? І світ погас.