Епілог

На кухні витали аромати свіжої випічки, кориці та яблук. Джесс поставила на стіл, щойно витягнутий з духовки, яблучний пиріг від якого ще йшла пара. Я глибоко вдихнула приємний солодкуватий запах, що рознісся кімнатою. Сестра з самого ранку порпалась на кухні, поки ми зі Стенлі обговорювали останні новини і складали план на весняну відпустку.

- Ідіть до столу! – покликала Джесс. Ми з чоловіком всілись, не відриваючись від розмови. – От, ба-ачите, ви навіть нормально розмовляєте одне з одним! Зовсім не те, що рік тому! А, якби ви сказали мені раніше про ваші суперечки і…

- Не почина-ай! – в один голос протягнули ми. Сестра лише хмикнула.

За цей рік і справді багато чого змінилось. Я закінчила академію, винайняла окрему студію, а в моїй власній, поки що маленький, галереї почався ремонт. Я була заклопотана у справах і майже не підіймала голови від бухгалтерських розрахунків, обрання будівельних матеріалів, планування дизайну і купи всього іншого. А, ще, я скоро мала стати тіткою! В мене буде племінниця! Або племінник. Ця інформація ще потребує уточнення.

- Ну, мені вже час! – кинула я подружжю і, подякувавши за смачний сніданок, вийшла з будинку.

- Будь обережна на дорозі! – крикнула мені сестра. Вона стала доволі чутлива і обережна в усіх аспектах життя! Особливо тих, що могли становити пряму загрозу.

Хоч я і сама стала більш нервовою. Увімкнувши в машині радіо, я виїхала на дорогу і попрямувала до студії, де планувала просидіти до вечора. В новинах не повідомили нічого цікавого, ведучий монотонно зачитував останні події, а після ввімкнулась спокійна ранкова музика. За цей рік я стала часто слухати новини. Особливо поліцейські хвилі.

Ніколас Брайль також випустився з Поліцейської академії. І кожного разу, почувши про перестрілку чи поранення офіцера в мене до болю стискалось серце. Після останньої нашої розмови, я бачила його всього раз – на випускному, у парадній формі, яка дуже йому личила. Я дивилась з вікна аудиторії, сподіваючись хоч на секунду впіймати погляд карих очей. Але цього не сталось. Нік виглядав щасливим і я була цьому рада.

Як і обіцяла пані Віола Брайль – її чоловік, Джошуа, наш мер, розібрався з тією неприємною історією в жовтій пресі. Жодні репортери більше не згадували мене і не діставали, а колишні Ніколаса поступово втратили до мене інтерес.

Від малювання мене відірвав телефонний дзвінок.

- Слухаю?

- Гей, дівчинко! Як щодо ночі усіх закоханих у французькому стилі?

- Це не ніч, а День всіх закоханих, Сімоне. І ти вже знаєш, що в мене є плани на сьогодні.

- Та годі тобі! Залишиш француза, романтика з романтиків, самого в такий день?

- В твоєму новому закладі повно гарненьких дівчат! Особливо на сьогоднішній вечірці! За твою самотність я точно не переживаю, - пирхнула я.

- Ну і нехай. Злюка! – кинув він мені і повішав трубку.

Як виявилось, Сімон Гарт не такий вже і покидьок. Звичайно він не білий і пухнастий, але… Щось в ньому змінилось, після того, як хлопець розірвав усі зв’язки із Амелі. Він приїхав до мене, вибачався і таскав мені купу подарунків, поки ми не стали приятелями. Я б все ще не назвала нас друзями.

За вікном вже сутеніло. Пішов легкий сніг. Я розім’яла втомлені очі і пішла перевдягатись з робочого одягу замазаного фарбою.

«уБаррі» нічого не змінилось за рік: все ті ж пошарпані крісла з синьої замші, дерев’яні столи, шкіряні диванчики і студенти, які полюбляють дешевий алкоголь. На щастя, потрібний мені столик був вільний. Я сіла за нього і поглянула у вікно. Як і рік тому: сніг, світлофори, гул машин, закохані парочки. Світ постійно змінюється, але деякі деталі лишаються назавжди.

Над вхідними дерев’яними дверями бряцнув дзвіночок, впускаючи холод вечора і сніжинки, приречені миттю стати крапельками води на підлозі. Я озирнулась. На порозі стояв офіцер поліції в зимовій уніформі і з букетом червоних троянд в руках. Усі присутні затихли. Він повільно окинув поглядом усіх присутніх, але зупинились його карі очі на мені. Серце завмерло від його щирої посмішки. Хлопець широким кроком пройшов до мене. Кров загуділа у вухах, дихання перехоплювало.

- Офіцер Ніколас Брайль прибув для офіційної пропозиції, – він опустився на одне коліно збоку від мене. – Пані Джудіт Спартс, чи згодні ви стати моєю дружиною? – з-за букету виринула каблучка. Я здивовано кліпала очима кілька секунд, а тоді видихнула:

- Згодна.

Усі в закладі зірвались на крики, вітання і оплески. В цей момент квіти лягли біля мене, а Нік накрив мої вуста своїми. Легкий, майже невагомий цілунок збудив в мені гарячу хвилю вже знайомих почуттів. Ніколас відсторонився і весело промовив:

- А, цього разу ти візьмеш моє прізвище?

Я не поспішала із відповіддю. Піднялась на ноги. Обвила руками його шию і усміхаючись сказала:

- Обіцяю подумати над цим.