Глава 21

- Вибач за ніс, просто ти справді налякав мене, – почала я розмову, щоб хоч якось відволіктись від складання заповіту подумки.

Я не тільки вжалась в шкіряне сидіння та вчепилась в ручку сумки, але і молилась усім богам: будді, шиві, Ісусу та навіть Аллаху! На щастя, мого інстинкту самозбереження вистачило, щоб пристебнутись одразу сівши в машину. Тобіас не набирав високої швидкості, але і цього вистачало, щоб він підрізав інші авто і різко входив в повороти. Нам сигналили з усіх боків, а він залишався все таким же веселим і незворушним.

- Забий, сам винен. До того ж, це обличчя не зіпсують жодні синці! – хлопець відпустив кермо, всміхнувся і вказав на своє лице. В мене перехопило подих, але він швидко опустив руки назад, а я подумала, що варто буде залишити гарний відгук на сайті машини про її систему автопілоту! Якщо дістанусь додому ціла.

- Кого ти сподівався побачити там замість мене? – на моє запитання він скривився.

- Ай, від алкоголю привиділось. Кажу ж, забий! – наступила ніякова пауза.

- Хто вона? Та білявка, ім’я котрої ви всі так боїтесь вимовляти!

- О, то братик тобі не розповів? – пирхнув хлопець. – Хочеш влаштувати мені допит, невістко? Гадаєш, я розповім?

- Чого б і ні. Виглядало, ніби у вас не найкращі відносини з Ніком, – захлопала я віями. Тобіас лише хмикнув на це.

- То-о, ви справді одружились? – раптом змінив він тему.

- Схоже на це, – сумно видихнула я і це не залишилось непоміченим. Тобіас питально підняв брову.

- Якщо ти хочеш, щоб я щось розповів – маєш зробити те саме. Потіш мою цікавість, – хитро всміхнувся він. Ми стали на світлофорі. Я задумливо покручувала каблучку на пальці, а коли машина поїхала тихо сказала:

- Не пам’ятаю.

- Вибач, що? Мені почулось? Здається, ти сказала: «Не пам’ятаю»?! – я лише ствердно кивнула. Тобіас завис на секунду, а потім розреготався. Він мав дуже заразливий сміх, аж самій захотілось посміятись, але ситуація для мене була не та. – А тепер із подробицями, будь ласкава!

- Нема що розповідати. Після веселої, напевно, гулянки на День усіх закоханих, я прокинулась в його квартирі! Із каблучкою на пальці і лише його словами про одруження! А потім Нік показав мені документ із підписами і те відео, що зараз гуляє в жовтій пресі і..! Це все! – закусила губу, щоб не набалакати зайвого. Поки я нервово і стисло переказувала основні події того злощасного дня, хлопець тихо гигикав. Про парі я, звісно-що, не згадала. Не стала тішити його такою інформацією!

- Фух! – відсміявшись, видихнув Тобіас. – Відчуваю, що це не вся історія, пані Брайль, але і цього досить, щоб до кінця життя знущатись над братиком! – не стала його виправляти з приводу прізвища. – Що ж тепер моя черга? – він на хвилину затих і замислився. – Нік не завжди був помішаним на білявках чи таким жорстоким бабником, і ми не завжди ворогували. Хоча ти права, це сталось через дівчину і в цьому є моя провина. Нік дуже її кохав, не скажу, що він був залежним, але… Вона мала такий особливий шарм, що усі довкола були готові виконати усе, що вона попросить, йти куди скаже, вірити кожному її слову, – Тобіас гірко засміявся. – Це було на останньому курсі університету. Вона причарувала мене з першого погляду, коли брат привів її познайомитись із батьками. Загалом, я зробив те, чого не мав би робити ніколи. Сумніваюсь, що Ніколас колись мені пробачить. Не так давно, ми обоє були, м’яко кажучи, наче опущені у воду. Хоча йому було гірше. Я радий, що він відпустив минуле і, гадаю, ти є його порятунком.

Я слухала із завмиранням серця, запам’ятовувала кожне слово, кожну інтонацію і в голові потроху складалась картинка. Дуже неприємна картинка. Тобіас не сказав прямо, що саме накоїли він і вона, але здогадатись було не важко. Руки затряслись від несправедливості і від образи за Ніколаса. А ще від образи за усіх дівчат, яких скривдив Нік, явно не відпустивши цю ситуацію.

Машина різко загальмувала на паркінгу навпроти книгарні. Я одразу відстебнула ремінь безпеки і відкрила двері. Озирнулась на Тобіаса: він покусував губу і дивився вперед задумливим поглядом.

- Дякую, що підкинув. Ще раз вибач за ніс, –  і вискочила з машини.

Мене не хвилювали репортери чи колишні, які б могли чатувати біля квартири. Я лише хотіла скоріше опинитись подалі від людини із якою було огидно знаходитись в одному просторі. Забігла в книгарню і притулилась до стіни, щоб мене не було видно з вулиці. Несвідомо, від злості вдарила кулаком об цегляну стіну і біль, що відлунням прокотилась по кістках, позбавила мене люті.

- Ді! – раптом крикнули мені і я підскочила на місці.

Із глибини книгарні до мене підлетіла Лія і одразу обійняла так, що аж дихати стало важко. Але від обіймів подруги мені стало трохи легше, трохи спокійніше.

- Ось і наша зіронька останніх новин! – почулось з-за книжкових полиць. – Відпусти її, Лія, задушиш!

Подруга неохоче випустила мене з обіймів, але одразу потягла на голос. Я махнула рукою продавцю, старому Феліксу, що стояв за прилавком і, здавалось, спав. Меліса сиділа в оточенні різнобарвних подушок під тьмяним світлом, ніби королева на перинах і пила каву. Її очі блукали по моєму обличчю та одягу, вихоплюючи найменші деталі та зміни. Вона важко зітхнула і помотала головою. Ми опустились на стільці навпроти неї.