Глава 20

Мені стало дуже й дуже жарко. Температура стрибала, як скажена і я це відчувала.

Прокинулась посеред ночі. По підвіконнях все ще барабанив дощ. Ніколас мирно спав на підлозі, випроставши довгі сильні руки. Я на мить задивилась на його профіль, що навіть у тінях був привабливим. Я випила обидві кружки чаю, тож в кімнаті не було жодної води. Вирішила спуститись на кухню, обережно переступивши Ніка.

Хоч будинок і був великим, дорогу я запам’ятала. Капці м’яко і тихо ступали спочатку по килиму на сходах, а потім по мармуру у холі та кухні. Усі спали, не було чутно жодного звуку окрім дощу і вітру, жодного світла у коридорах. Лише сходи підсвічувались тьмяними ліхтариками. Прохолода березневої ночі відчувалась на моїх оголених руках і ногах, тож я трохи зіщулилась.

На кухні взяла склянку зі столу і набрала собі води з крану на якому стояв фільтр. Випила залпом і набрала другу. Залишила склянку біля раковини і підійшла до холодильника. «Не гарно вийшло з Ніком. Може взяти йому криги для щоки? Але він спить, що я буду з нею робити?». В морозилці не було криги, але був шматок замороженої дині. Я витягла його і тримала в руках.

Поки стояла навпроти холодильника, розмірковуючи, відчула запах перегару і чиїсь великі гарячі долоні опустились мені на талію і поповзли вниз до стегон. Придушивши крик, я відхилилась вбік і замахнулась ліктем на приблизну висоту обличчя людини, як вчив батько. Почувся удар і груба лайка. Диня впала на підлогу, відігравши свою роль підсилювача. Лікоть точно досяг своєї цілі, але я похитнулась і, щоб не впасти, намагалась вчепитись за гладкі поверхні кухонних стільниць. Задзвонили склянки і ще якийсь посуд.

- Стерво! – пролунало у темряві.

Цей голос точно був мені незнайомим, але розгледіти обличчя збоченця я не змогла. Він затулив руками обличчя і нахилився вниз, спираючись на коліна. Мене пробрало тремтіння. І раптом увімкнулось світло. Довелось заплющити очі, мружачись від подразника.

- Що сталось? – крізь часте кліпання, я побачила, як Ніколас підскочив до мене.

- Це стерво розбила мені носа! – прогримав чоловік, якого я тепер могла роздивитись. У білій розстебнутій сорочці, з розтріпаним волоссям, не твердо стояв на ногах, трохи вище за Ніка із носа крапала кров. Мені пощастило попасти точно в ціль!

- Він лапав мене! – захищалась я. Нік поклав гарячі руки мені на плечі, розвернув до себе і подивився у вічі.

- Ти як? В нормі? – я лише швидко закивала головою.

Чоловік випростувався, прошкутильгав до тумби на протилежній від нас стороні і витягнув пару серветок. Запхав у носа і сперся спиною на стільницю, а тоді глянув на нас із Ніком.

- Гей! Це ж та сама! – вказав він на мене пальцем. Це що в них спадкове?

- Джудіт, знайомся, це мій брат – Тобіас, – неприязно промовив Нік. Ця зустріч йому явно не подобалась: хлопець супив брови і підштовхував мене у бік виходу з кухні.

- Ого! Не поганий вибір, братику, – чоловік окинув мене хтивим поглядом. – І навіть не білявка, – всміхнувся Тобіас.

- Мені не потрібно твоє схвалення! – роздратовано рикнув Нік.

- А щодо мого обличчя? Приймеш заяву про напад, пане офіцере? – відверто глузував старший брат.

- Ти ж пластичний хірург. Вважай, що це була корекція твого носу, братику! – зло кинув Нік.

- Що тут відбувається?

Від сталевого голосу ми всі підстрибнули. Дворецький стояв в білому халаті зі свічкою в руках в проході до холу. Чистий привид! Якщо хтось колись скоїть вбивство, знайте – винен дворецький! Від його холодного погляду я підхопила диню з підлоги. Наче він міг мене за неї насварити.

- Нічого, Альберте! Брат припхався додому!

На цих словах Нік потяг мене на другий поверх, міцно тримаючи за руку. Опинившись в кімнаті, я одразу застрибнула в ліжко під ковдру, зайнявши оборону, а диню поклала на стіл.

- І що це?

- Це для щоки, інакше зранку синець буде.

- Ні, не це! А те, що було там? – сердився Нік. Він так і стояв біля дверей, в ногах свого імпровізованого ліжка.

- А що було там? – здивувалась я. – О! Ти про те, що спочатку твоя мати практично викрала мене. Потім твій батько вирішив проігнорувати моє існування, а щойно твій брат спробував облапати мене, бо думав, що я… Хто?! – насправді не уявляю чим думав Тобіас Брайль! Хоча маю припущення.

- Ти..! Ти просто..! Ех, – махнув він рукою і важко видихнув.

Нік підійшов до столу, взяв диню і приклав до щоки. Я розглядала його обличчя у тому мізерному світлі, що було в кімнаті. Набурмосені брови, підібгані губи і важке дихання.

- Гарна піжамка, – всміхнувся Нік.

- Твоя мати вибирала.

- Ти тремтиш, – раптом сказав він. Я відірвалась від споглядання Ніка і зосередилась на собі. І справді тремтіла. Хлопець зітхнув і поклав диню назад на стіл. – Ходи сюди, – тихо промовив він і пішов до ліжка.

- Ти чого? – напружилась я.

- Буду тебе гріти.

- Ще чого! – пручалась я.

- Запропонуєш щось інше? – розвів руками хлопець.