Глава 17

Дівчина мирно спала, повісивши голову. Він вимкнув чайник і підійшов до неї. Сів поруч і поклав її голову собі на плече. Обережно, ніжно, намагаючись жодним рухом не потурбувати сон своєї дружини. Хлопець протягнув руку, щоб прибрати чорне пасмо з її обличчя і завмер.

Перед очима спливали старі спогади. Інша кімната – схожі обставини. Інша дівчина – інші почуття. Чи мало усе так статись? Чи була вона тою хто врятує його, хто допоможе рухатись далі? Він сподівався на це, мріяв про це, та знати напевне не міг.

***

Я перегорнулась на бік і застогнала від болю в м’язах, розплющила очі і кілька секунд намагалась усвідомити реальність. Я в своїй спальні, вкрита ковдрою, в одній білизні, а десь на кухні гримає посуд. Хіба я засинала в спальні? Що вчора відбувалось? Тир, виставка, пані Гадюка, щиколотка, прокуратура, Нік… Отут я остаточно прокинулась. Підірвалась із ліжка, не звертаючи увагу на затерплі, ниючі м’язи. Надягла домашні спортивки та широку футболку, відкинула волосся, зробила глибокий вдих та рвучко відкрила двері.

Обережно визирнула в бік кухні і завмерла. Це вже десь було. Трохи пом’ятий Ніколас Брайль по́рпався на моїй кухні, готуючи щось, що мало неймовірно смачний запах. Чи то від голоду, чи то від сильного відчуття дежавю, в голові запаморочилось, світ на кілька секунд закрутився.

- О, ти прокинулась! Доброго ранку! Як себе почуваєш? – привітно сказав хлопець.

- Нормально? Я не… Що ти тут робиш?

- Готую сніданок? – він знизив плечима і поставив на барну стійку, що відокремлювала кухню від вітальні, тарілку з млинцями і щойно відкриту банку вишневого джему. Я облизнулась. – По очах бачу твій голод. Сідай, - та я залишилась стояти біля дверей, спираючись на стіну.

- Це ти переніс мене у спальню? – обережно поставила запитання.

- О, я намагався! Але ти не дозволила. В тебе хобі таке?

- Про що ти? – питально скинула брову. Нік вказав у бік дивану. На його спинці був обережно розвішаний вчорашній спортивний костюм.

- Ти пробурмотіла «жарко» і почала роздягатись, прямуючи у спальню, навіть травмована щиколотка не зупинила, – від його слів в мене спалахнули щоки. – Присягаюсь, я чемно відвернувся. До речі, те саме ти зробила у нашу першу шлюбну ніч, - посміхнувся він.

- Гхм… Швидше, погана звичка.

- Погана? А мені подобається, - подарував мені Ніколас хтиву посмішку. Я підкотила очі.

Хотіла піти і сісти, але сили мене покинули. З першого ж кроку почала осідати на підлогу, а щиколотка віддала різким болем. Нік опинився біля мене за секунду і підхопив під руку. Мало не дотягнув до стільця і всадив. Налив води, яку я залпом випила.

- Чай чорний, без цукру, з лимоном та імбирем? – я лише кивнула у відповіді.

- Звідки знаєш?

- Твоя мамо – диво, - щиро сказав Ніколас. Що ж цього можна було очікувати.

***

Я лежала на дивані, підклавши під мокре волосся рушник, і дивилась у стелю. В голові не вкладалось, що ранок проведений із Ніколасом може бути таким милим і затишним. Поки я навертала млинці, які були неймовірно смачними, ми розмовляли про прості буденні речі: їжу, погоду, тварин, наші вподобання у музиці та фільмах. Після сніданку Брайль наполягав на тому, щоб зробити мені перев’язку, та я відмовилась. Він поступився з умовою, що зробить це після повернення із магазину. Тож я спокійно прийняла душ і тепер мала ще одну справу.

Я набрала номер і відповіді не довелось чекати довго:

- Джудіт! Рада чути, як твої справи? – голос дівчини звучав жваво і радісно.

- Привіт, А́мелі. Усе добре, дякую. Знаєш, я…

- Як там пропозиція про роботу у Сімона? Ще думаєш?

- М-м… Ні, я відмовилась. Зараз дуже багато справ в Академії, тож… Насправді, я телефоную щодо тебе. Я поговорила з сестрою і…

- Справді?! – голосно скрикнула Амелі, що аж довелося відсунути телефон від вуха.

- Так. Вона хоче запросити тебе на інтерв’ю. Коли тобі буде зруч…

- Не може бути! Не вірю! – що за погана звичка перебивати? – Для родини Спартс я – вільна завжди! Тільки скажи час і місце! Ой, що ж мені одягти? А це буде відеозапис чи стаття? А… - поки Амелі сама відповідала на свої запитання і породжувала нові, у дверях провернувся ключ.

- Слухай, Амелі, я скину тобі усю інформацію. Зараз трохи зайня…

- Так-так, я розумію! Ти знала, що ти найкраща, Ді? І…

- Я вдома, - голосно крикнув Нік, заходячи в квартиру. На тому кінці затихли.

- Хто це? – вже зовсім іншим голосом запитала білявка.

- Я усе тобі напишу. Бувай! – і поклала слухавку.

- Що робиш? – запитав хлопець, ставлячи кілька великих пакетів на барну стійку.

- Телефонувала подрузі.

- Щось сталось?

- Ні, усе добре. Що ти купив? – я дострибала до кухні.

- Трішки того, трішки цього. Як ти відносишся до особливої пасти з фрикадельками на обід?

- Знаєш, мені здається усе, що ти готуєш має особливий смак. Тому я не проти.