Глава 14

Я висадила маму біля якогось розкішного ресторану. Принаймні таке враження справляли червона доріжка, консьєрж, приватний паркінг і купа рідкісних дорогих машин на ньому. «Як він тобі?» - спитала маму, поки ми їхали. «Милий, розумний, ввічливий, має почуття гумору і такий… загублений? Не знаю, як краще це пояснити. Ніби він втратив орієнтир, збився зі шляху», - мамині слова були доволі влучними. Щось схоже я відчувала при написанні того портрету. За ці півроку Ніколас Брайль навчився приховувати те, що мучило його серце. Та не тільки я помічала це.

- Джесс! – я помахала двома великими пакетами з суші перед обличчям сестри. – Дарунок на знак примирення! Як тобі?

Сестра стояла на порозі власного будинку в спортивному костюмі і капцях, з високим хвостом на голові і осудливим поглядом. Стенлі поїхав у коротке відрядження, тому я мала намір залишитись на ночівлю, якщо Джесс не вижене мене.

Трохи потримавши напругу, вона важко зітхнула і махнула рукою, відступаючи в бік. Я весело пройшла в будинок, на ходу починаючи розповідати усе, що сталось за останні два тижні. Сестра єдина людина, якій я можу повністю довіряти. Та, навіть так, перед цим я додала: «Не сердься сильно!» і «Ні слова мамі!».

- Загалом, це все! – за дві години нарешті видихнула я і замовкла.

Ми сиділи у квадратній світлій вітальні з великими панорамними вікнами замість двох стін, що виходили на терасу і у приватний двір, та кухнею на протилежному боці. Сестра вже встигла познімати усі зимові прикраси, щоб весна знала: вона – бажана гостя. Світло-сірі диванчики, білий килим, низький скляний стіл та єдина яскрава пляма – ваза з гостролистом на ньому, білі книжкові стелажі з різними жанрами літератури: від класики та поезії до періодичних видань та наукової літератури для прокурорів.

В моїх ногах зручно влаштувався Діор. Це чорне пухнасте створіння з зеленими очима муркотіло наче трактор, поки я гладила його по голові. Кіт у нас з Джесс спільний. Я знайшла його ще кошеням у цьому самому будинку. Два роки тому він був ще на стадії будівництва. Сестра приїхала перевірити роботу і взяла мене із собою. Це біднятко сховалось поміж дерев’яних брусів і жалібно нявкало. Я виманила його їжею і залишила собі.

Коли ремонт повністю закінчився і сестра переїхала – вирішили, що котові краще жити у великому просторому будинку. Бачили б обличчя Стенлі, коли сестра сказала, що або Діор буде жити з ними або вона розірве заручини. Ну, оскільки Стен і досі її наречений – очевидно, що він змирився. Хоча звинувачував все ж мене в наявності пухнастого створіння. Але Діор в нас з’явився раніше ніж цей нещасний, тому і прав у кота – більше.

- Заміж? – повільно спитала сестра. Я кивнула. - Ти? – знов кивнула. – Серйозно?! Як ти могла одружитись раніше за мене!

- Я вийшла заміж по п’яні за сина мера, а тебе хвилює тільки чому ти не перша стала на рушник? – обурилась я.

- А чого ти чекала? Що зроблено, те зроблено. Тобі тепер з цим жити, - знизила вона плечима.

- І не посперечаєшся, - зітхнула і потягнулась за содовою в пакет.

Діор одразу оживився і прямо з моїх ніг стрибнув в пакет і погнав його по підлозі. Хороше життя – бути котом. Усі тебе люблять, годують, чухають. Теж так хочу.

- То, мені тепер його називати «зятем»?

- Аж ніяк! Ще чого! І взагалі, ти нічого не знаєш, я тобі не казала. І ти нікому не кажи!

- Ех, а яка б стаття була! «Ніколас Брайль, холостяк вищої ліги – одружився! І вона не білявка!».

- Ой припини! – запустила в неї кришечку від пляшки. Сестра ухилилась. Діор миттєво зреагував на звук і погнався за новою іграшкою. – «Пулітцера» ти б за це все одно не отримала!

- Ну, хоч би рейтинг журналу підняли.

- В мене є краща ідея, - я закусила губу, вагаючись. – Ти чула про Амелію Віолет Рідд? – Джесс примружилась на мене.

- Ту саму Амелію Рідд, котра входить до наглядової ради одного з крупних фондів міста? – я кивнула. Сестра сіла рівно. – Ту, котра виграла судову справу про харасмент на робочому місці проти впливового чиновника? – ого, цього я не знала.

- Так, здається?

- Висока, струнка білявка з приємним, на перший погляд, характером і діловою манерою спілкування.

- «На перший погляд»?

- Різні чутки ширяться, - махнула рукою сестра.

- Ну, судячи з опису це вона. І я нещодавно познайомилась із нею, - в сестри відкрилась щелепа. – А ще вона читає «ДДТ» і хотіла б побувати в тебе на інтерв’ю, - після цих слів сестра затихла.

- Ді?

- Т-так? – нервово спитала я.

- Я так тебе люблю! – Джесс накинулась на мене з обіймами.

Від неочікуваності ми покотились з дивану на м’який килим, регочучи і заробляючи синці. До самої ночі я розказувала як познайомилась з А́мелі і хто такий Сімон Гарт. Навмисне опустила згадку про образливі повідомлення з невідомого номеру.

***

Перші промені сонця ледь торкнулись холодної землі і сонного міста, а я вже була на ногах. Знайшла в холодильнику сестри залишки вчорашніх суші і вкинула до рота. Біля ніг голосно і невдоволено мявкнув Діор. «Ш!», - зашипіла у відповідь і кинула котові в тарілку шматочок риби. Вирішила піти до того, як сестра прокинеться і до того, як приїде Стенлі. На жаль, не вийшло – зіштовхнулась з чудовиськом вже в самих дверях.