Глава 13.2 У тещі

- Мамо! – відкривши вхідні двері, голосно гукнула. – Мам! – на ходу скинула пальто і кросівки, ледь не перечепившись через чоловічу пару туфель. З кухні долинав сміх і розмова.

- О, доню! Ти приїхала! А в нас гості, - хитро всміхнулась мама. Я перевела очі і притулилась до стіни, щоб не впасти.

- Привіт, сонечко! – сказав Брайль і розсипав жменьку борошна, помахавши рукою. Мама розсміялась. – Ой-ой! Вибачте, я все приберу! Обіцяю!

Я була готова виправдовуватись перед мамою за спонтанне одруження, але точно не очікувала побачити, як син мера готує в кухні моєї мами! Це що? Печиво?

- Саме воно! – радо промовила мама. Упс, схоже останнє було вголос. – Ти знала, що Ніколас неймовірно вправний в кулінарії?

Я нічого не відповіла, просто стояла розкривши рота і дивилась, як вони продовжують мило спілкуватись. Нік був в домашніх пухнастих капцях із вушками кролика, строкатому фартуху і з борошном на щоках і чолі. Мама в домашній рожевій сукні із зібраним волоссям і теж фартуху. Інгрід Спартс нікому не дозволяла бачити себе без макіяжу чи в домашньому одязі. Моє здивування зростало з кожною хвилиною, а хвилювання і страх – зменшувались. Очевидно, що Нік не встиг бовкнути про шлюб.

- Десь півгодини і буде готово, - мама закрила духову шафу.

- Я почну прибирати, пані Інгрід.

- Ді допоможе тобі, бо хто не працює той не їсть! – я вийшла нарешті зі ступору. – А я поки що піду знайду в коморі чай, що привезла з Балкан і каву! Ніколасе, ти любиш каву? Моя донька її не п’є, взагалі! Кому я тільки купила цілих шість пачок!

- Люблю і ні за що не відмовлюсь!

- Прекрасно! – із посмішкою мама залишила нас, розчинившись в коморі під сходами на другий поверх квартири.

Я підлетіла до хлопця і пошепки зло спитала:

- Що ти тут робиш?

- Я знав, що на мої дзвінки ти не відповіси. Це виявилось єдиним можливим варіантом зустрітись з тобою, - знизив плечима він.

- Ти не маєш жодного права!

- Щоб такого більше не ставалось відповідай на мої дзвінки частіше, бажано навіть – завжди, - Брайль зітхнув і нахилив вперед голову. – Розв’яжи фартух, будь ласка.

Я простягнула руки до його шиї і стала навшпиньки. В цю ж мить мене обійняли. Від здивування аж ахнула. Ніколас зарився обличчям в моє волосся і видихнув тихе: «Вибач». Я так і стояла з піднятими руками і виряченими очима.

- За що? – пошепки спитала я.

- За… мою поведінку. Я сам попросив тебе дати нам шанс і сам все зіпсував, - ого, ну, хоч розумів. – Я ідіот.

- Заперечувати не стану.

- І мені дуже прикро. Я хочу залагодити свою провину. Даш мені другий шанс?

Шнурівки від фартуха були дуже близько. Можна було б і придушити його по-тихому. Впевнена, мама не здасть мене копам. Мені б лютувати, відчувати огиду та неприязнь, дати йому ляпаса чи хоч би на ногу наступити. Та, чомусь, в його обіймах було затишно, спокійно і моя злість по-тихеньку вивітрилась. Не так, як з Сімоном. Не так, як з іншими.

- Гаразд, останній шанс, - зітхнула я.

- Дякую! – мене стиснули міцніше. Волосся Брайля лоскотало шкіру і я хіхікнула. Розв’язала фартух і зняла його з хлопця. І, вирішивши, що іншої такої можливості не буде, згребла жменю борошна і жбурнула в обличчя Ніку. Білі сліди миттю залишились на його волоссі, віях і чорному гольфі.

- Гей! – відпльовувався він. - Це підступно!

- Це маленька помста!

Хитра посмішка і борошно полетіло вже в мене. Я залилась сміхом і почала тікати довкола кухонного острівка та ухилятись від нової атаки. Ніколас погнався за мною, жбурляючись залишками тіста. Я не відставала і теж набрала борошна, та хлопець вправно ухилився і воно попало…

- Мамо! – я відкрила рота, усі завмерли. Сам час завмер. Мама повільно стерла з обличчя борошно, не дивлячись в мій бік.

- П-пані Інгрід? – обережно покликав Нік.

- Схоже, в мене з’явилось два раба, які із задоволенням відмиють кухню, поки спечеться печиво!

***

- Ну, ма-а-ам! – жалібно протягнула я і потупила очі у німому вибаченні та мольбі.

Інгрід Спратс невдоволено пирхнула та навіть не глянула в мій бік, посуваючи ближче до Ніколаса фотоальбоми із моїми дитячими знімками. Ніколи не думала, що моя мати може бути такою жорстокою і так підставити одну-єдину рідну кров!

Ми прибирали близько півгодини завдяки Ніку, який пожвавішав, почувши від мами, що вона збирається показати йому фото з дитинства. А я от навпаки похмуріла і намагалась відволікти маму від цієї ідеї. Та куди там! Вона явно образилась на мене і тепер карала за випадковість із борошном. Я сиділа поруч із нею на дивані, а Нік на кріслі праворуч від мами.

- …ось тут вона на квадроциклі, а ось тут – вчиться серфінгу! Моя Джудіт завжди така жвава! І завжди втрапляє в якісь неприємності! – сплеснула вона руками, з-за плеча із докором глянула на мене.

Нік теж підняв на мене погляд і весело підморгнув. Він тут зловтішається, а мені червоній! Я добре пам’ятала більшість з тих знімків і воліла щоб їх ніхто не бачив!