Глава 11

В цьому семестрі у спільному холі проходила виставка скульпторів. Я стомлено стояла біля одної з химерних фігур і намагалась вловити хоч якісь емоції від витвору мистецтва. Та це було не так легко. Останні кілька вихідних днів я залишалась в маминій квартирі. І за цей час вона не припиняла говорити про свою поїздку та «мого хлопця». Про останнього, до речі, найбільше.

Мама цілковито ним захопилась. І, коли я спитала її, що буде, якщо я раптом з ним розійдусь, то ледь не вронила щелепу. Її відповідь була: «Нічого страшного, ти ж не збираєшся за нього заміж. Хоча, він не найгірша кандидатура». На це я могла лише кивати головою. Брайль писав мені кілька разів. Нічого особливого, пару банальних фраз. Мені навіть здалось, що напруга, яка виникла між нами на благодійному вечорі була сном, блефом. З роздумів мене витягнув чоловічий голос:

- Намагаєшся знайти натхнення, Спартс?

- Скотті! Щось типу того.

Хлопець підійшов ближче, окидаючи задумливим поглядом скульптуру. В чорній уніформі він виглядав навіть привабливо, та характер не сховаєш за одежею.

- Вже закохалась? – спитав він.

- В тебе?

- В Ніка.

- А, - я помовчала і знизила плечима. – Не знаю.

- Він привабливий, сильний, багатий. Має зв’язки і статус.

- Ти свій ідеальний тип описуєш? - пирхнула я.

- Гадаєш він кращий за мене?

- Не знаю.

- Ви цілувались?

- Не знаю, - Скотт Райн пхав носа не в свою справу і поводився аж занадто спокійно, досі не розлютившись.

- Гадаєш він підходить тобі? Думаєш ти особлива? Думаєш він припинив із білявочками? - хлопець підвищував голос з кожним новим запитанням. - Гадаєш він святий?

- Ні! Святих не існує, - впевнено промовила, повертаючи голову до Скотта.

Я сподівалась побачити злість, ненависть, відразу до себе чи Ніка. А, натомість, в його очах грав веселий недобрий вогник, що підкреслювався зухвалою усмішкою. Ніби Скотт знав щось особливе, про що я не здогадувалась. Не кажучи більше ні слова, я розвернулась на п’ятах і покрокувала на вулицю до бесідок. Панорамні вікна спільного холу змушували мою тінь пірнати в скульптури, створюючи чудовиськ на стінах. Передчуття чогось погано висіло над головою і в роті з’явився кислий присмак.

В одній з металевих бесідок, поставлених в рядок, з кованими трояндами на прутах, у світлі згасаючого дня, сиділи мої подружки. Меліса палила тонкі цигарки, а Лейла бризкала довкола себе парфумами, кривлячи носик. Я важко приземлилась біля них, кинула на лавку сумку і дістала електронку.

- Та-ак, що сталось? – із підозрою спитала Ліса. Я лише знизила плечима.

- Ти палиш у двох випадках: коли тебе щось або хтось роздратував чи ти нервуєш. Я можу відмітити, що ти точно не нервуєш. Тож…? – Лія вичікувально дивилась на мене і я здалась під її ласкавим поглядом:

- Скотті вирішив поділитись зі мною своїми думками, - із зітханням вимовила я. Дівчата пирхнули.

- Навіть не сумнівалась. Він лізе усюди, куди не просять, - зло промовила Ліса. – Тобі варто було покликати свого чоловіка, щоб він натовк йому пику.

- Ш-ш-ш! – зашипіла я і швидко кинула оком по сторонах. В сусідніх бесідках також сиділи студенти, та вони гомоніли про своє, не звертаючи уваги на нашу трійцю.

- А що? Хіба я не права?

- По-перше, я і сама можу з ним впоратись, а по-друге, - я нахилилась ближче до подруг і пошепки додала: - тільки ви знаєте, більше про шлюб нікому. Тим паче це ненадовго.

- Впевнена, що це гарна ідея? – обережно запитала Лія. – Тому що прямо зараз твій, ем, хлопець, на межі зради. – Я витріщила очі, не розуміючи про що вона.

- Він затискається з якоюсь білявочко трохи далі, - на мене полетів попіл, коли Ліса показала рукою в напрямок від Академії.

Не зволікаючи ні секунди, я пішла вздовж бесідок. Подруги були праві. Ніколас Брайль сидів спиною до мене і прокручував між пальцями довгі білі пасма дівчини, яку я навіть не знала. Хоча, певно, якби знала було б ще гірше. Білявка слухала солодкі промови Ніколаса з таким захопленням, що її вуха почали вивертатись в його бік. Тілом пройшлась хвиля холоду і відрази. Шлунок стиснуло в тугий вузол. Я розвернулась і пішла геть, доки мене не помітили. Що ж, принаймні в когось вихідні пройшли добре.

- В нас вільні стосунки, - знизила я плечима. Швидко взяла сумку і пішла геть, кинувши на останок подругам коротке: - Побачимось!

Находу зібрала чорне волосся у високий пучок резинкою, що висіла на зап’ястку. Я не очікувала чогось надзвичайного від стосунків, які почались із парі і продовжились п’яним підписанням шлюбних документів. Та чомусь гнів обпік повітря в легких, а образа змусила стиснути щелепи до скрипу зубів.

Схоже, медовий місяць закінчено.