Глава 10.1 Благодійний вечір

Ми підійшли до компанії, яка одразу ж притихла. Джессіка оцінюючим поглядом оглядала хлопця і з недовірою зиркала на мене. Нік першим привітався із мамою:

- Пані Інгрід, ваша краса не знає меж! – мама тихенько загигикала і широко посміхнулась.

- Вітаю, Ніколасе! Дозволь представити, - вона по черзі вказувала рукою на присутніх, - Альба Верлоу, власниця медіа-видання «ДДТ», її донька Джессіка Спартс і її наречений Стен Прескот, - хлопець ввічливо кивнув усім присутнім. – А це…

- Ніколас Брайль! Син нашого мера і кадет Поліцейської академії! – випалила пані Альба. Я бачила як в її очах прокинулась жага до гарячої новинки, а в голові вже роїлась сотня питань.

- Усе вірно, пані Верлоу, - спокійно відказав Нік. – Приємно, що такі професіонали, знають мене.

- Хіба можна не знати? Минулого півріччя усі перші шпальти були всіяні вашим обличчям в поліцейській формі! Знаєте, я була б не проти взяти у вас інтерв’ю! Якби ви тільки заглянули до ДДТ і…

- Мамо! – обірвала пані Альбу Джесс.

Нік шовковисто розсміявся. В нього певно багатий досвід в таких розмовах. Я з небезпекою поглядала на маму. Вона не дуже розбиралась в політиці і тому, могла не зрозуміти при першій зустрічі на кого схожий Нік. Та, більше мене гризло почуття провини, за те, що я сама не розказала їй про те, що Нік… відомий?

- Що це взагалі за статус? – обурено сказала мама. – «Син мера»! Теж мені! – в мене затряслись піджилки. – Найкращий статус це – хлопець моє доньки!

- Ви абсолютно праві, пані Інгрід! Так набагато краще!

Нік, мама та пані Альба розсміялись, я нервово всміхнулась. Хлопець погладив мої пальці на своєму лікті і подивився мені в очі. Я намагалась не засоромитись, та погляд все ж відвела. Сестра дивилась на мене, красномовно піднявши брову. Щелепа Стенлі спочатку відвисла, але швидко захлопнулась і змінилась міною невдоволення. Хоч би не ляпнув чого. Я б придушила цього гада його чорною краваткою просто тут, та, боюсь, тоді моєму «хлопцеві» доведеться арештувати мене за вбивство. Проте, є вірогідність, що мене не посадять, бо таке ж можна назвати «конфліктом інтересів», правда?

Ми всі підхопили келихи з шампанським в офіціанта, що вчасно проходив повз. Я випила свій залпом, уявляючи, як затягується петля на шиї Стенлі. Пані Альба відволікла мене, пішовши в лобову атаку:

- То, як ви познайомились? У вас серйозні відносини чи…

- Мамо! – наполегливіше повторила сестра і звернулась до Ніка: - Вибач її, це погана професійна звичка!

- Нічого, я розумію, - за нашими спинами гучніше заграли музиканти. Нік вихопив порожній келих в мене з рук і поставив на столик поруч. – Перепрошую, але нам час. Люба, не подаруєш мені танець? – звабливо спитав Нік і протягнув руку. Ось він – мій шанс!

- Залюбки! – проворкувала я.

Хлопець вивів мене на середину танцювального майданчика, де зібралось вже чимало пар. Він злегка вклонився мені, а я присіла в подобі реверансу. Ніколас поклав праву руку мені на талію, а в ліву взяв мою долоньку. Моя ліва рука опинилась в нього на плечі. Ніколас плавно, в ритм мелодії, повів мене в танці. Музика огортала і розпалювала всередині приємно-колючий азарт. Я не збиралась відводити погляд, не збиралась відступати від запланованого.

- Отже, Джессіка Спартс?

- Угу, - кивнула я. – Вона моя сестра по батьку.

- І експерт у коханні.

- Правда? – награно здивувалась я.

- Я читаю її статті в кожному випуску ДДТ, - чесно зізнався Нік. Мене охопив сміх, який я постаралась зробити тихим і оксамитовим.

- І що ж ти дізнався нового? – грайливо спитала я, притиснувшись ближче до Ніка на черговому вальсовому кроці.

- Ти справді хочеш знати? – тихо прошепотів він. Я нахилилась до його вуха і пошепки відповіла:

- Тільки, якщо ти наполягаєш, - провела пальцем лівої руки по-самому кінчику його вуха і посміхнулась, коли мене раптово прокрутили на одному місці. На щастя, сукня була із цупкої тканини, тому моя білизна не побачила світ. Нік грубо притягнув мене до свого тіла і я буквально врізалась в нього, відчувши подих на шиї.

- Ти граєш зі мною?

- Граю? – ображеним голосом промовила я і надула губки. Трохи підійняла голову. – Не розумію про що ти, - і провела носом по його вилиці аж до самих вуст, де і зупинилась.

Відчула, як його плечі напружились, а дихання і крок збились. Та він швидко виправив це і знов впевнено повів мене в танці. Прокрутив і розвернув спиною до себе. Я усміхнулась, повернула голову до нього, продовжуючи дивитись на його вуста.

- Гадаєш варто мене дражнити, Ді? – видихнув він мені в шию.

- Навіть не знаю, - я зустрілась із ним поглядом і по-пташиному схилила на бік голову. Мої губи самі розпливлись в посмішці, коли я побачила бажання в карих очах навпроти. Рука на моїй талії притягнула мене ближче до дужого тіла і, присягаюся, ще секунда і Нік би вп’явся в мої губи. Та мелодія закінчилась і усі зааплодували музикантам.

За мить Ніколас випустив мене зі своїх гарячих рук і відступив на півкроку, переводячи дихання і повертаючи собі звичну посмішку. Та, після побачених мною справжніх емоцій Брайля, я була задоволена. Тепер він не міг просто сховатись за його звичною маскою безтурботності. Світло приглушили. У напівтемряві, що утворилась, хтось вийшов на невеличкий подіум у світлі софітів під банером. Всі довкола вибухнули оплесками. Я присунулась ближче до Ніколаса, щоб не загубитись. Люди обступали нас з усіх сторін, підходячи ближче до подіуму.