Глава 9

- Ні! Абсолютно точно ні! – черговий раз повторила Інгрід Спратс і бідна консультантка попленталась шукати іншу сукню, яка була б до вподоби покупцю.

Ми з мамою приміряли костюми і сукні вже у шостому магазині і їй не подобалось нічого. Вона наче сказилась сьогодні! В мене пересохло в горлі, волосся почало електризуватись від сухого магазинного повітря, а в носі стояв стійкий запах нових речей та парфумів. Я попленталась перевдягатись в наступну, цього разу чорну, сукню. Глянула в дзеркало і, здавалось, що за ці довгі години я схудла на кілька кілограмів! Руки вже не підіймались, тож я не могла дістати до застібки на спині.

- Мам! Не можу застібнути сукню! – гукнула я. – Ма-ам?

Схилила голову, намагаючись вивернутись так, щоб застібнути змійку. Багряні шторки злегка хитнулись. Нарешті прийшла підмога і я видихнула.

- Застібка на спині, потрібна допо… - я замовкла і завмерла, дивлячись у дзеркало.

Його руки повільно підійнялись. Одна лягла мені на талію, атлас пропускав тепло його шкіри, інша - плавно застібнула сукню. Хлопець підійняв очі у дзеркало і зловив мій погляд. Незвично хитро усміхнувся.

- Якого?.. – нарешті видихнула я.

Ніколас Брайль виглядав безтурботно і дуже привабливо у приглушеному світлі примірочної. Недбало накинутий довгий бежевий шалик контрастував із чорною сорочкою. Розтріпане від вітру волосся і ця усмішка, від якої небезпечно підгинались мої коліна. Його фігура нависала наді мною, він був на голову вищий за мене. Ніколас Брайль точно знав як використовувати власний шарм. Що і робив саме зараз.

- Твоя мама покликала мене, - легковажно сказав він і знизив плечима.

- А я ні.

- Почув, як ти гукала її, та вона взяла в полон усіх консультантів і спустилась на перший поверх. Тому я тут.

- Що ж дякую. А тепер вийди, - мені раптом стало некомфортно в цій довгій атласній сукні з глибоким вирізом і відкритими руками.

- Не поганий вибір, - не прибираючи руку з моєї талії, вставив непроханий коментар Брайль. – Як на мене, трохи похмуро для благодійного вечора.

- Тебе ніхто не…! – я намагалась підвищити голос, бо роздратування закипало в мені.

Та договорити я не встигла. Брайль шикнув на мене, піднісши палець до вуст, і зробив крок ближче, притискаючи мене до себе зі спини. Кожен м’яз напружився в тілі, коли я відчула його температуру.  Простір довкола мене наповнився п’янким парфумом Брайля: гострим, але при цьому свіжим.

- Пані сказала, що їй сподобалась зелена і рожева!

- А яка саме «зелена»? Їх тут три мінімум!

Консультанти підійнялись на другий поверх і перемовлялись між собою. Я молилась, щоб вони пішли якомога швидше! Тому що мій емоційний бар’єр давав тріщину. Брайль поклав другу руку мені на плече і я здригнулась. Це не залишилось непоміченим і посмішка хлопця стала ширше. Ніколас хитро примружився, опустив погляд на мою руку і легенько, самими кінчиками пальців, провів від плеча до кисті. Я затремтіла сильніше і прикусила нижню губу. Ліва рука, що лежала на талії, сильніше стиснула мене, а права сплела наші пальці. Я не відривала погляд від його правиці. Однакові каблучки виблискували жовтим у тьмяному світлі. І, поки я відволіклась на руки, Ніколас підступно опустив голову і поцілував мене поміж лопаток. Хребтом пробіг табун мурах. У вухах зашуміла кров. Я судомно вдихнула, коли він повторив поцілунок.

Від отриманого шоку до мене повернувся слух. Я зрозуміла, що консультанти пішли, але легенький стукіт маминих підборів по сходах змусив мене отямитись. Я вчепилась в ліву руку Ніка, якою він намагався обхопити мене спереду і вивільнилась з його гарячих обіймів. Одним сильним поштовхом витурила хлопця з примірочної і закрила цупкі багряні шторки. Повільно осіла на світлий килимок посередині і підняла погляд до дзеркала. Щоки почервоніли, дихання збилось, а очі шалено блищали.

- Вона вже перевдяглась? Ді? – гукнула мене мама. Та я не здатна була відповісти зараз.

- Сукня не сподобалась. Надто вже траурна, - легко відповів Нік.

- О! Я так і знала! – вигукнула мама.

- Пані Інгрід, був радий із вами побачитись, та, на жаль, мушу бігти. Треба ще і самому костюм приміряти.

- Так-так, Ніку, звичайно! Я повідомлю тобі її вибір, - вже пошепки додала мама.

Ще пару таких «зустрічей» мене доведуть до інфаркту. Час іти в наступ, а не стояти в обороні, вирішила для себе.

***

Ми увійшли в світлий просторий хол найдорожчого і найбільшого готелю в місті. Мармурова плитка розкішні килими, шкіряні дивани, кришталеві люстри і вишукані пейзажі в золотих рамах. В такому місці легко відчути себе принцесою. Консьєржі прийняли у нас з мамою пальта і, поки я змахувала сніжинки з хвилястого волосся, до нас приєднались Джессіка зі Стеном та пані Альбою.

Сестра була у вишуканій золотій сукні в підлогу, що прекрасно відтіняла колір її темно-шоколадного волосся. Вона була схожа на Бель, адже поряд із нею і справді стояло чудовисько. І я не про зовнішній вигляд Стенлі. О, ні! Він був привабливим чоловіком зі своїм шармом, не дивлячись на ці дурнуваті окуляри. Та, не я винна у своїй неприязні до нього. Пані Альба була трохи повніша за мою маму, в довгій чорній сукні з масивним намистом, зібраним в тугу ґулю волоссям – вона виглядала як справжня бізнес леді. І своїм цупким поглядом журналіста вже виглядала чергову сенсацію.