Глава 8.2 Знайомство із тещою

До терміналу ми доїхали в тиші. Хлопець припаркувався недалеко від входу. І, перед тим як я вийшла з машини, Брайль лише холодно кинув: «Чекатиму вас тут». Я попрямувала всередину, оминаючи групки людей з різноманітним багажем і находу вигадуючи що маю сказати мамі. «Привіт, мам! Це мій чоловік Ніколас Брайль! Він син мера!», «Привіт, мам! Це мій чоловік Нік, але не хвилюйся ми скоро розлучимось!», «Привіт, мам! Я з п’яну вийшла заміж, тому знайомся – твій зять, Ніколас!» - кожен новий варіант був гірше за попередній. Я роздратовано смикала замок на блискавці куртки і озиралась по сторонах. Ми прибули вчасно і літак вже мав сісти. За кілька довгих, як на мене, хвилин я побачила її.

Інгрід Спартс впевнено крокувала в мій бік, виглядаючи як зірка Голівуду. Гордо скинута голова, довге темне хвилясте волосся, яке притримували сонячні окуляри, бежеве пальто і високі підбори. Мама завжди знала як привернути увагу і як виглядати стильно. Я несвідомо посміхнулась і замахала рукою. Побачивши мене, мама бадьоро закрокувала мені назустріч. Її чорна валіза зараз виглядала важчою, ніж коли вона їхала.

- О, люба! Я так рада тебе бачити! – мама притисла мене до грудей. Я вдихнула знайомий запах кориці, ванілі і зеленого чаю. Такий рідній і заспокійливий.

- Мамо! Я скучила! – по-дитячі підібгала губи я.

- І я, сонечко, і я! – жінка випустила мене з обіймів і ніжно заправила прядку чорного волосся мені за вухо. - Я так добре відпочила! Ти собі навіть не уявляєш, яка там прекрасна природа! А запахи! Аромати! Маю нові ідеї для бренду! – мама потягла мене до виходу.

- Впевнена, що наступна кампанія матиме ще більший успіх! Мамо, - почала обережно, - я маю…

- Звичайно! До того ж нові ідеї підходять під новий сезон! Цієї весни ми запалимо серця новими ароматами! – мама не давала мені і шансу вставити хоч слово. – А не поганий слоган. Можна трохи попрацювати над ним, щоб був ідеальним.

- Звучить добре. Але, мамо, я…

- Ой! Я стільки подарунків привезла! Знайшла там неймовірні сережки! Камінчики в них такі ж прозорі, як твої очі. Впевнена, що тобі сподобається! І… - ми вийшли на вулицю, а мама не припиняла розповідати про все на світі. Я м’яко спрямувала її в бік машини, біля якої вже стояв усміхнений і причесаний Брайль з букетом жовтих троянд. Коли тільки встиг? Мама схаменулась. - …А, доню, ти змінила машину? Чи найняла приватного водія?

Я приснула зі сміху, ховаючи посмішку за рукою, ніби поправляла волосся. Не знаю чи почув це Нік, але він ніяк не відреагував, лише зробив крок до нас. Що ж ця мить настала. Або зараз або… це зробить Брайль, використовуючи при цьому зовсім інші слова.

- Ні, мамо, машину я не міняла. Познайомся, це мій хлопець – Ніколас Брайль! Ніку, це моя мама – Інгрід Спартс, - я широко всміхнулась. Як тільки мені вдалося сказати таку брехню дивлячись їй прямо в очі! Ніколи ще я не брехала мамі в такому масштабі.

- Пані Інгрід, я дуже радий нашій зустрічі. Вітаю з поверненням додому! - Нік галантно протягнув мамі букет і та трохи шоковано прийняла його. Вона мовчала кілька секунд, за які я вже встигла придумати собі найгірші сценарії розвитку подій: мама забиває Ніка до смерті цим же букетом, мама викриває мою брехню, мама каже, що бачила наше фото в газетах…

- Я теж, дуже рада, Ніколасе! Хоч це і трошки несподівано.

- Можете називати мене просто «Нік». Дозволите ваш багаж?

Я вийшла зі ступору, коли ми вже сиділи в машині і були на півдорозі до дому. Мама сміялась із жартів Ніка. Лише зараз усвідомила, що вони розмовляли про все: про бізнес, економіку, різницю в часі і погоді. В якийсь момент мама звернулась до мене:

- То, коли ви почали зустрічатись?

- А? – я нервово глянула на Ніка. Він знизив плечима. - А! Нещодавно, пройшло лише кілька днів і...

- Це сталось у День всіх закоханих, - вирішив додати конкретики Брайль.

- Ах! Як романтично! – захоплено зітхнула мама.

- Ді перша підійшла до мене і сказала, що я їй подобаюсь, - я зло і ошелешено зиркнула на хлопця. Яка наглість! Але, здається, він не збирався зупиняти історію. – Як я міг відмовити такій красуні. Знаєте, я закохався у вашу доньку з першого погляду. Ще на початку навчального року, коли побачив її картини в спільному холі академій.

- О! Ти чуєш, доню! Неймовірно!

- О, так! Просто неможливо таке уявити! – лагідно, але з легкою їдкістю відказала я.

- Що саме тобі сподобалось в ній?

- Що ж… - задумливо протягнув Брайль. Мушу визнати, він природжений актор! – Окрім таланту і цих чарівних очей, напевно, волосся… – в мене чуть очі не повилазили, - розум, гумор і її тяжіння до азарту, - або Ніколас Брайль був ясновидцем або мав якісь надприродні здібності! Звідки йому взагалі знати щось про мене?

Мама схвально кивала на задньому сидінні, а цей козел лише хитро всміхався до мене, почуваючись абсолютно природньо в ролі «мого хлопця». Коли ми нарешті доїхали до маминого багатоквартирного будинку, я перша вискочила з машини. Холодне нічне повітря трохи провітрило мій мозок і в голові прояснилось. Брайль галантно відкрив мамі двері і подав руку.

- Знаєш, Ніку, у вечір п’ятниці проходитиме благодійний вечір. Не хочеш приєднатись до нас?