Глава 8.1 Замкнутий простір

Мене буквально дотягнули до темно-сірого матового кросовера Honda, що стояв на спільному паркінгу двох академій. Колір автівки цілком передавав настрій Брайля. Увесь шлях до машини я мовчала і покірно підтюпцем бігла за хлопцем. Коли він нарешті зупинився, я вирвала свою руку з його і надягла куртку. Із докорою подивилась на Ніка. Хлопець поглянув на свою руку, потім на мою і винувато опустив очі.

- Я… Гхм… Вибач, - тихо промовив він.

- Знаєш, наступного разу, коли зберешся запросити мене на побачення, зроби це якось оригінальніше! – роздратовано відказала я, зіщулившись від холоду. Брайль обійшов машину і відчинив дверцята.

- Сідай, в теплі поговоримо.

Його голос був доволі сумним, а зимовий вітер нещадно морозив мої кісточки. Тож я, не довго вагаючись, залізла в білий шкіряний салон автівки, захоплюючись дизайном і оснащенням. Ніколас закрив дверцята, закинув сумку на заднє сидіння і сів за кермо. Одразу увімкнув клімат-контроль і я відчула, як змерзлі пальці потроху відтаюють.

- Слухай, вибач, що не написала, але в мене справді не було твого номеру. Та і… я не звикла, що в мене є… хлопець? – під його питальним поглядом я трохи виправилась. – Чоловік?

- Нічого. І, ти теж вибач, за влаштовану там сцену, - він кивнув в бік Академії. – Сьогодні… дивний день.

- Я помітила, - вказала на його вологе волосся.

- А-а-а, - протягнув він і знизив плечима.

Я зітхнула і потягнулась до сумки на задньому сидінні. Витягнула чорний рушник, що стирчав з неї. Накинула його на голову Брайля і швидкими рухами потерла тканину, намагаючись, не стільки висушити, скільки розтріпати волосся і трохи помститись. Ніколас загигикав своїм шовковистим голосом і кволо намагався прибрати мої руки. Я посміхнулась і відсторонилась. Хлопець стягнув з голови рушник і тут вже розреготалась я. Нарешті вічно ідеальний, привабливий, практично недосяжна модель з обкладинки, сяючий впевненістю Ніколас Брайль, зараз виглядав реальним, простим парубком, виглядав справжнім.

- Ну, гаразд, - весело промовив він. – То, які в нас плани?

Я задивилась на його щиру усмішку. Потім перевела погляд на годинник і згадала.

- Ти їдеш по своїх справах, а я – по своїх, - він питально підняв темну брову. – Мені треба забрати маму з аеропорту.

- Чудово. Тоді і мені треба забрати маму з аеропорту.

- Що?

- Що? – перепитав він і заблокував двері. – Я відвезу тебе в аеропорт, заберу свою тещу і привезу додому. А дорогою ми зможемо більше дізнатись одне про одного. Згода? – я відкрила рота і мовчала. – Значить згода.

Брайль нахилився і потягнувся до мене. Я несвідомо заплющила очі, коли він опинився на надто небезпечній відстані до мене. Почула легкий смішок, палке дихання на вустах і лоскотання від його розтріпаного волосся на своєму чолі, а за кілька секунд щось клацнуло. Я обережно розплющила очі і зрозуміла, що мені пристебнули ремінь безпеки.

- Сподівалась на щось інше, Ді? – хитро всміхнувся Нік і плавно вирулив з паркінгу.

- Та ну тебе, - пробурмотіла я і відвернулась до вікна.

«Серйозно, Джудіт? Такий кіношний заїжджений прийом! Але… чого ж тоді серце так закалатало?.. Та щоб його з його привабливістю!» - говорила я подумки сама до себе, кусаючи губу. І тут мене осяяло. Хоча, швидше, вдарило мов каменем по голові.

- Ні-ні-ні! Я згодна на твою пропозицію відвезти мене в аеропорт, але не смій називати мою маму «тещею»!

- А як тоді, вона ж і справді моя…

- Ні! Жодних розмов про спонтанне одруження, нові родинні зв’язки і все таке!

- І як ти мене представиш? Просто другом?

- Судячи з твого тону, якщо я так скажу, то ти їй все одразу розповіси, - Нік кивнув. – Скажу, що ти мій хлопець, чого вже там.

- Вірно. Майже не збрешеш, - я сумно кивнула. – То, як мені називати твою маму?

- Пані Інгрід – буде достатньо.

- І звідки летить до нас пані Інгрід?

- З Балкан. Вона їздила туди ефективно відпочивати.

- Це як?

- Це коли ти їдеш на відпочинок з користю для роботи. Мама власниця парфумерного бренду. І на Балканах укладала угоду з одним із готелів на розробку і постачання їм ексклюзивного аромату.

- Ого! Так пані Інгрід успішна ділова жінка? Я в захваті!

- Серйозно? – на обличчі Ніка сяяла щира посмішка. – Чекай-но, хіба ти не син мера? Я маю на увазі, що твоя мати теж ділова жінка. Вона ж представляє вашу родину в світських колах, проводить благодійні заходи, підтримує політичну діяльність чоловіка і таке інше.

Брайль скривився і трохи помовчав перед тим, як відповісти. Ці кілька секунд я розглядала його красиві витончені руки, що впевнено тримали кермо. Довгі пальці, пружна шкіра – ці руки з легкістю могли б тримати пензлі і вимальовувати прекрасні картини. Важко було уявити, що вони призначені для зброї, шокерів і кайданок. Золота каблучка підступно виблискувала у світлі ліхтарів обабіч траси.

- Моя мати не схильна до ведення бізнесу чи будь-яких ділових справ. Підтримка батька і справді єдине, чим вона може займатись. З’являтись поруч із ним на вечорах, поправляти йому краватку, посміхатись на камери і виглядати щасливою, - хлопець зло пирхнув. Я зрозуміла, що зачепила його за живе і підійняла дуже не приємну тему.