Глава 6 Зустрічі

З кав’ярні я вилетіла як ошпарена і відмовилась від пропозиції Ніка підкинути мене додому. Ніхто в здоровому глузді не відмовився б проїхатись в новенькій Lamborghini Urus Performante кольором під золото. Я ледве стрималась, щоб слина не почала капати. Та, перспектива бути у замкнутому просторі з Брайлем на одинці - знижувала привабливість машини.

Вже було близько шостої. Я чекала на свою сестру в холі офісу медіа-видання «ДеньДляТебе», або просто – ДДТ. Розкинувшись на м’якому кріслі, біля вікна двадцять п’ятого поверху, спостерігала за потоками транспорту. Люди, наче в мурашнику, поспішали повернутись додому. У світлі ліхтарів кружляли пухкі сніжинки, рекламні банери підсвічували їх різними кольорами, утворюючи неповторний пейзаж. Мені хотілось взяти олівця і зробити нариси, аж раптом почула рівний легкий стукіт підборів і озирнулась.

По коридору до мене впевнено і граційно, в костюмі кольору електрик, крокувала Джессіка Спартс – головний редактор розділів про кохання, стосунки та зірок в журналі ДДТ. Насправді, це не зовсім журнал, точніше він не паперовий. «ДеньДляТебе» - електронний журнал з власним сайтом та сторінкою в Інстаграм і ТікСтрумі.

- Моя маленька Ді! Рада, що ти змогла вибратись до мене! – Джесс притягнула мене до себе і міцно обійняла.

Сестра була вища за мене і з довшим волоссям, трохи світлішим ніж моє чорне каре. В нас один батько, але різні матері. Що тут скажеш? Наш батько той ще донжуан. І поки мати Джессіки доглядала трьох річну доньку, він спокушав мою мати. Якщо коротко, пані Альба, мати Джесс, найняла детектива, який знайшов мою мати. Тоді ці сміливі розлючені жіночки дали копняка нашому батьку. Він виплачував аліменти на наше навчання та інколи з’являвся дізнатись як справи. Ну, принаймні в мене з’явилась прекрасна старша сестра, а в мами подруга – пані Альба. Чому «пані», бо вона успішна бізнесвмуен і ДДТ належить їй. Вона вхожа в світські кола, як журналіст і як ділова жінка.

- Джесс, чому із хлопцями так складно! – простогнала я сестрі в плече і почула у відповідь смішок.

- Тому що ти не читаєш мої статті! – я підкотила очі і відсторонилась від сестри. – От якби читала, то знала б усі секрети зваблення, стосунків, причини конфліктів і те, що коїться в голові чоловіка!

- Ні-ні-ні! Ні за що не стану читати ці розділи! – я лише інколи гортала ДДТ у пошуках натхнення або цікавого інтерв’ю із поп-зіркою.

- Ну і дарма! – надула губки Джессіка. На її телефон прийшло повідомлення. – Вибач. Секундочку.

Сестра роздратовано відійшла в сторону і приклала телефон до вуха. Судячи із атмосфери довкола неї, зараз цей нещасний отримає на горіхи. Джесс чітко розділяла робочий і особистий час та простір. Тому після шостої вечора краще їй не дзвонити, не писати і не потрапляти на очі із робочими запитаннями. Що ж, так і сталось. Сестра нагарчала на когось і повернулась до мене осяяна посмішкою.

- Ну, то що? Поїдемо до мене на вечерю? Сьогодні готує Стен.

- Дякую за запрошення, але я не голодна. Просто заскочила провідати тебе.

- О, це так мило. Тоді ходімо, поки люди не встигли сказитись від снігопаду! – і ми закрокували до ліфту.

Сестра розповідала про зірок в яких планує брати інтерв’ю. Питала мою думку і смішила мене. Розпитувала як навчання і чи збираюсь я проводити виставку своїх робіт. Повідомила мені, що скоро буде проходити благодійний бал у «вищих колах» і що вона обов’язково дістане для нас запрошення. Джесс підкинула мене додому і поїхала. Шлунок глухо загарчав.

***

Я ледь не вронила свій піднос з їжею, коли обирала столик. У найближчому до мене фастфуді було не так вже й багато людей у вечір понеділка. Тож виокремити серед них темноволосого красунчика було не складно. І, хоч Ніколас Брайль ховався під тінню капюшона свого теплого чорного спортивного костюма, навіть так він виглядав неймовірно привабливим. Задумливий погляд на напівтемні засніжені вулиці, легке покусування червоних вуст і… Стоп! Здається, від голоду в мене зовсім дах поїхав. Але…

- Як справи? – спитала я, гупнувши пластиковим підносом об стіл прямо перед носом Ніколаса. Бургер підстрибнув разом з картоплею і соусом. Добре хоч додумалась напій в руці потримати! Нік повернув до мене голово і його затуманений погляд розвіявся за кілька секунд.

- Ді. Який сюрприз! – широко посміхнувся він.

Я плюхнулась навпроти нього на червоний диванчик і посунула ближче до себе їжу. Брайль витягнув ноги під столом і відкинувся на спинку. Капюшон він чогось знімати не став і ця думка змусила мої брови насупитись.

- Я не знімаю капюшон, бо інакше в тебе з’являться конкурентки, - він усміхнувся, а я підкотила очі і почала їсти. Теж мені ясновидець. – Гаразд, просто мене може впізнати якийсь журналіст чи блогер і почати розпитувати про справи батька, до яких я не має жодного відношення, - він знизив плечима. Я з розумінням кивнула. Джессіка частенько про таке розповідала. – Здивований, що ти просто не пройшла повз мене.

- Ну, знаєш, скористалась правом дівчини чи якось так.

- Дружини, - виправив мене Брайль. – То, що ти тут робиш так пізно ввечері? – оскільки я забігла додому перевдягнутись у зручний білий спортивний костюм година і справді була вже пізня.

І тут, кинувши погляд на хлопця, я усвідомила, що ми ніби Інь і Янь в цих костюмах. Усміхнулась. Насправді я була голодна вже давно, але пропозицію сестри не прийняла через її нареченого – Стена. Ми з ним не дуже ладнали, а точніше він мене ненавидів. Не маю уявлення чому. Сестра про це не знала. На щастя, Стенлі не захотів з нею поділитись причиною такої своєї поведінки, і я теж не стала.