Глава 3

- Во-оу! Ти як? – Ніколас ступив ближче, та я зупинила його помахом руки. Знов розгублено подивилась на каблучку. Облизнула пересохлі губи і, зробивши глибокий вдих, сказала:

- Дай мені хвилинку, - думки гарячково метались в голові, та усі події вчорашнього вечора і ночі ніби вислизали із пам’яті. – Наллєш мені склянку води, поки я одягнусь? – я не дивилась на хлопця.

- Можу дати свою футболку чи…

- Ні! Нічого не треба. Тільки води, - перервала його я. Не знаю, який вираз обличчя у нього був, та він вийшов, причинивши двері.

Я вронила голову в руки і провела долонями по обличчю. Якого біса відбувається? Що робити? Втекти без пояснень? Так, це найбезпечніший варіант. Та я нічогісінько не пам’ятаю, окрім укладеного парі. А, якщо я дійсно вийшла заміж за Брайля? Які наслідки це матиме в найближчому майбутньому? З-за дверей загрюкотіли склянки і я сіпнулась. Швидко надягла світлі джинси, чорний топ з довгими рукавами, розчесала пальцями волосся. Перевірила речі в сумочці: ключі, гаманець, паспорт – усе на місці. Серветки для зняття макіяжу – пощастило! Я витерла темні кола під очима і більш менш стала схожою на людину. Не мала уявлення лише про те, де мої бісові шкарпетки. Взявши телефон і зробивши кілька глибоких повільних вдихів та вирівнявши спину, відкрила двері.

Від яскравого світла довелось примружитись. Промені сонця потрапляли в кухню об’єднану із вітальнею крізь панорамні вікна, що відкривали неймовірний краєвид на центр міста. Меблі білого кольору робили кімнату ще світлішою, а оксамитовий смарагдовий диван притягував увагу. Пахло кавою та шоколадом. Навпроти мене, за барною стійкою, стояв Ніколас, спершись спиною на кухонні шафи. Він жестом запропонував мені сісти на високий барний стілець в тон дивану.

Я поклала сумочку на стілець праворуч і сіла на сусідній. Хлопець вже одягнув білу вільну футболку та зачесав наверх волосся. Це було навіть прикрістю – ховати таке чудове тіло. І, якщо моє обличчя виглядало так, ніби по-ньому пройшлось стадо слонів, обличчя парубка було свіжим і чистим. Він поставив переді мною склянку води і я залпом випила її. В голові потроху розсіювався туман. Ніколас почав розмову першим:

- Ти в курсі, що відмовилась брати моє прізвище? – я ледь не виплюнула назад останній ковток води і закашлялась.

- Що? Чекай-но, ти хочеш сказати, що ми справді одружились? – хлопець витримав драматичну паузу і кивнув. Я заперечно хитнула головою від чого світ трохи нахилився. – Не вірю. Здається цей жарт затягнувся.

- Що ж, - зітхнув він, - певно, хтось з наших друзів припускав можливість амнезії після кількості випитого алкоголю, тому ось. Мені надіслали, - Ніколас витягнув телефон із кишені штанів і поклав переді мною.

Хлопець запустив відео. На ньому я ставлю підпис на якомусь документі, потім те саме робить Брайль, а хлопець і дівчина зі стрічками «Міський купідон» ставлять на ньому печатки. Після цього я повертаюсь до камери і кричу: «Я вийшла заміж!» - і палко цілую Ніколаса. Хлопець не чинить жодного спротиву, а навпаки притягує мене ближче. Відео закінчується під аплодисменти сокурсників, що стоять довкола нас, серед них я помічаю Лію.

Я думала, що бути бліднішою ніж я є взимку не можливо. Та, коли поглянула на свою руку, що лежала на чисто білій стійці, присягаюсь, вона була одного кольору з нею. Я шумно видихнула і в нерішучості підвела очі на хлопця. Той щиро усміхався мені, ніби нічого не сталось. Ніби це просто чергова витівка, яка забудеться на ранок або не матиме особливих наслідків. Але ранок вже настав і, хоч в пам’яті досі не прокинувся цей епізод, наслідки лежали прямо переді мною і відблискували золотом на пальці. Серце частіше забилось в грудях, кров гупала у вухах.

За ці п’ять років в академії бувало різне. Я прокидалась в незнайомих хлопців, падала в басейн на вечірках, тікала з дому на перших курсах, гуляла містом всю ніч. Одного разу навіть ночувала у відділку поліції, в камері разом з подругами. Бо Мелісу знудило на черевики якоїсь дуже відомої балерини, а ми були не в тому стані, щоб просто вибачитись. Вона ще й штраф за туфлі заплатила. Але щоб неусвідомлено вийти заміж? Схоже вчора, коли я подумала, що це всього лиш дрібниця, я помилилась. Дуже-дуже сильно, бо зараз мені здавалось, що світ буквально руйнується. Що страшніше за одруження з Ніколасом Брайлем нічого не може бути.

Я закрила очі. Знов проконтролювала дихання. Перший шок проходив, а на його заміну прийшла злість. Злість на саму себе за дурість, злість на подруг, що не зупинили мене і злість на…

- Чому ти погодився? – раптом тихим голосом запитала я. – Чому не відмовився? Чому не зупинив мене? Про що ти взагалі думав? – я практично кричала на Брайля. – Якого біса…

- Стоп! – грубо обірвав мене він. – По-перше, ти сама бачила: я був в тому самому стані що й ти. Абсолютно, цілковито п’яний. Усю ситуацію я усвідомив тільки на ранок, - я не вірила йому. Не вірила цим блискучим карим очам і гарненькому личку. – А по-друге, ти була така наполеглива в поцілунку. Не менш ніж вночі, коли…

- Ми не спали, - впевнено відказала я.

- Звідки тобі знати, якщо ти нічого не пам’ятаєш? – я скривилась.

- Можливо я не пам’ятаю більшості подій, але знаю своє тіло і себе. Якби ми переспали – я б запам’ятала, неважливо наскільки п’яною була. А ми не робили цього. Чи ти один з тих типів, які беруть жінку навіть в непритомному стані? Мені варто заявити в поліцію про зґвалтування? – він криво всміхнувся і сперся руками на барну стійку, вивертаючи до мене тильну сторону красивих сильних рук.