Глава 2

Доля була невблаганною.

Знаєте, старигань був би кращим. Навіть молодший за мене був би кращим! Лисий, беззубий, з бородавкою на носі, карлик, велетень, качок, аб’юзер, гей – та хто-завгодно був би кращий за нього! І справа тут була зовсім не в зовнішності хлопця. Високий, гарної статури, з неймовірною посмішкою тонких вуст, трохи витягнутим обличчям британця, карими очима і шоколадним волоссям. Його тіло прекрасно поєднувалось із зовнішністю. Будь-хто сказав би що він глава мафіозного клану, а не поліцейський. Ну, насправді кадет в Поліцейській академії поруч із нашою. Але характер… Усі дівчата, з якими крутив Ніколас Брайль – високі, стрункі, засмаглі блондинки з довгим волоссям і ексцентричними нарядами. Усі! Програма навчання поліцейських становить всього рік і за минулі півроку учні обох академій вже знали типаж його дівчат. «Режисери» відкопали інформацію на його попередніх пасій – усі, як одна.

- О, небеса! – протягнула я. Моє чорне хвилясте каре, середній зріст та бліда шкіра навіть не привернуть його уваги. Це завідомо програшне парі. Плакала моя мрія. Схоже, моя райдужка стала геть прозорою, бо Ліса підсунула до мене келих і я зробила ковток.

- Може переграєм? Ще одна спроба?

- О, ні, подруго. Це має бути він.

- Та мені треба залити йому в горлянку весь бар, щоб він погодився. І при тому був у змозі підписати документи! – Меліса замислилась, а Лія із жалістю дивилась на мене.

- Тоді так і зробимо! – після хвилинної паузи видала Ліса. – Ходімо до них.

- Що..?

Я встигла тільки рота роззявити, як вона вже підійнялась і, своєю найспокусливішою ходою, рушила у бік компанії кадетів, яка щойно зайняла диванчики. Я ж не забула згадати, що причиною фарбування Ліси у блонд був саме Ніколас? Ми з Лейлою дивились подрузі у слід і я подумки благала, щоб вона не викинула щось ексцентричне. Судячи з привітних усмішок, розмова почалась в потрібному Мелісі руслі. Тут вона повернулась і махнула рукою в наш бік. Ми посміхнулись кадетам, переглянулись з Лією і пішли в до них.

- Друзі, це мої найкращі подруги Лія та Ді, - представила нас Ліса.

- Ти так кажеш, Мелісо, наче ми не знайомі, – противно посміхнувся до мене Скотт.

- Не усі тут таскаються за кожною спідницею, Скотті, - відказала я. Компанія кадетів загула, підтримуючи мене, пролунало кілька смішків із сусідніх столиків.

Скотт Райн таскався за мною усі ці півроку. Він намагався фліртувати, змушувати, шантажувати - усе, що завгодно, аби я з ним переспала. Але такі ниці люди, які не розуміють слова «ні», мене не цікавили. Скотт був надто наполегливим і одного разу я пригрозила йому судовим приписом. Якби його дійсно виписали, хлопець закінчив кар’єру копа так і не почавши її. Довкола нас утворилась загрозлива атмосфера, яку вочевидь вирішив розвіяти Ніколас і заспокоїти друга.

- Відома Джудіт Спартс, - я здригнулась від свого повного імені і від того, що Брайль його знав.

- Можна просто Ді, - хлопець встав і протягнув мені руку.

–Ніколас Брайль. Можна просто Нік. Приємно познайомитись, - я потиснула сильну руку. Посмішка хлопця виглядала приємною, навіть милою, але в карих очах читалась абсолютна байдужість. Навіть нудьга. Плакав мій гоночний трек.

- Оскільки вам теж залишилось півроку до випуску, сьогодні усі напої за мій рахунок! Баррі, - звернулась Ліса до власника бару, - запиши усе на мене! – я вирячила очі і нахилилась до її вуха. Народ в барі загудів.

- Що ти робиш? – прошипіла я крізь зуби.

- Усе, заради щастя молодих! – так само пошепки відповіла вона.

***

Тррр… тррРРР… ТРРРРР!!!

Будильник повідомляв, що час прокидатись і що день сьогодні буде довгим. Голова тріщала, в роті пересохло, а очі відмовлялись відкриватись. Я підтягнула руки до голови і затулила вуха, але це не перекрило звуку настирливого дзвінка. На силу розплющивши очі, знайшла свій телефон на тумбочці біля ліжка. Простягла руку і нарешті опинилась в такій необхідній тиші. Я тицьнулась носом у ковдру і зробила глибокий вдих. Відчула аромат білого мускусу, скошеної трави і кави. В голові майнула думка.

Я різко сіла і в очах поплило. Постаралась сфокусуватись на оточенні. Світло-сірі стіни, вазони на підвіконні за моєю спиною, білі причинені двері, ліжко на невисокому подіумі, письмовий стіл, полиці із книжками, речі звалені на стільці… Мої речі! Це мій одяг! Я сфокусувала погляд на дзеркалі у повен зріст ліворуч від дверей і своєму відображенні. Неусвідомлено руки міцніше стиснули ковдру у темно-сірих простирадлах.

Туш розмазалась під очима. Від помади ні сліду. Чорне хвилясте волосся сплуталось. Це не мій дім. Не мої простирадла і… Чому я в одній білизні? Дихання перехопило. Я швидко піднялась, притискаючи до себе ковдру та прямуючи до стільця із своїми речима, ноги опустились на м’який кремовий килим. Та, як тільки я простягнула руку до джинсів, двері в кімнату відчинились.

На порозі з’явився Ніколас Брайль. З оголеним торсом і мокрим волоссям, що трохи спадало на очі. Якби не загальний шок від ситуації, я б задивилась на його підтягнуте рельєфне тіло. Але зараз змогла тільки зіщулитись і беззвучно відкривати рота, як рибка. Хитра посмішка осяяла його обличчя. Погляд карих очей блукав по мені і моїй імпровізованій одежі з ковдри, в яку я вчепилась так міцно, що пальці побіліли.