9.

- Сідай у машину! - холодно кидає Дем'ян і першим сідає за кермо. Поки відчиняю двері та забираюся у салон, хлопець дістає з підлокітника вологі серветки й намагається відтерти кров, що уже почала висихати. 

- Давай допоможу, - відчуття провини настільки сильне, що дивитися Дем'яну в очі занадто важко. Я не хотіла, щоб він постраждав. І не лише його обличчя, але й компанія. Не впевнена, що після того, що сталося батько Лео підпише контракт. І все через мене…

- Я сам! - кидає сухо й витирає кров, розглядаючи своє відображення у дзеркалі заднього виду.

- Я не хотіла, щоб усе сталося так, - кажу тихо, коли Дем'ян завершує свої маніпуляції та заводить двигун. 

Єгоров мовчить, отже, не хоче продовжувати цю розмову, як і слухати мої виправдання. 

Їдемо одразу додому, тому що біла футболка хлопця також заляпана кров'ю. Йому варто переодягнутися, і мені також. У коридорі нас зустрічає Арчі і, побачивши його, одразу пригадую, що сьогодні у мене запланована поїздка до Антона. Тільки от, швидше за все, доведеться її скасувати. Не хочеться злити власного чоловіка ще більше. 

Дем'ян на ходу знімає з себе футболку й зникає за дверима ванної кімнати. Я ж завмираю посеред коридору і не знаю, що робити далі. Мовчати і залишити все, як є, чи все-таки нарешті бути сильною і показати, що у мене всередині?

Набираю у легені якомога більше повітря і впевнено прямую за ним. Розпахую двері ванної кімнати й завмираю з відкритим ротом. Дем'ян стоїть біля дзеркала, тримає руки на раковині і дивиться на мене так, наче не вірить власним очам. 

- Нам треба поговорити! - випалюю, поки не розтратила усю свою впевненість. 

- Не зараз, Юль, - Дем'ян здається втомленим і зовсім не схожим на себе. Таке враження, що йому дуже сильно набридло все це, і я у тому числі.

- Зараз! - вперто заперечую і наближаюся ближче. Дістаю з шухляди аптечку й вушні палички. - Потрібно ранку обробити!

Дем'ян не відштовхує, просто мовчить і розглядає мене прямим поглядом. Я ж трохи знітилася від такої уваги в свій бік, але відступати не збиралася. Обережно оброблюю ранку і, коли хлопець кривиться, тому що від ліків боляче щипає, я не втримуюсь й легенько дмухаю. 

- Ти вирішила продовжувати випробовувати моє терпіння? - лише зараз приходить розуміння, що я занадто близько до нього. Грудна клітка мого чоловіка швидко піднімається та опускається. І навіть у мене серце б'ється з останніх сил. 

- Ні, я просто… - і чому всі слова кудись порозбігалися? - Я не хотіла, щоб ти постраждав. І цей Лео зловив мене у коридорі. Тепер у тебе будуть проблеми, контракт не підписаний, і все через мене.

- З контрактом все гаразд, колючко, - вперше за день Дем'ян м'яко усміхається. - Батько Лео вибачився за домагання сина. 

- Справді? - а це дійсно хороша новина. 

- Справді, - повільно киває. - Тільки ти маєш зрозуміти, що своїм зовнішнім виглядом сама накликала на себе проблем. 

- Я розумію, і мені дуже соромно, - опускаю погляд, тому що дивитися в його очі занадто важко. Хочеться, щоб усі кордони знову зникли й нічого між нами не стояло. - А ще боляче, тому що боляче тобі.

Кілька секунд нічого не відбувається. Напевно, Дем'ян думає над тим, як не надто жорстоко відправити мене подалі. Навіщо йому така проблемна дружина, як я?

Тільки от усі мої роздуми розбиваються об землю зі швидкістю світла, коли хлопець обережно торкається своїми пальцями мого підборіддя і я змушена підняти голову. Коли наші погляди зустрічаються, я більше не бачу в його очах холоду та злості. Тепер там дещо інше - тепло та… бажання. 

- Я навіть подумати не міг, що це неймовірно приємно - коли хтось за тебе хвилюється, - говорить тихо й хрипло. Мурашки оживають і стає неймовірно спекотно. - Ти продовжуєш дивувати мене, колючко. Домовмося на майбутнє. Ти більше не будеш бачитися з цим ветеринаром. Він мені не подобається. Особливо його погляди у твій бік. 

- Без проблем! - охоче погоджуюся та не забуваю про власні вимоги. - Тоді ти обмежиш свої зустрічі з Аліною. Вона також мені не подобається. О! І ще! Тобі варто змінити секретаря! Її погляди у твій бік занадто відверті, як і її стиль одягу! Буде чудово, якщо твоїм секретарем буде чоловік, років так п'ятдесяти. 

- Ти серйозно, колючко? - Дем'ян уже заледве стримує сміх. І чого це йому так весело? Я ж про серйозні речі розмовляю!

- Хіба схоже на те, що я жартую? - питаю абсолютно серйозно. 

- Ну, - коли його погляд переміщується на мої уста, я відчуваю, як практично усі думки покидають голову. Якось неправильно все це, адже ми ще після першої спільної ночі не поговорили, а тут намічається вже друга. - Не схоже, колючко. 

- Ем, тобі варто переодягнутись, а мені… - намагаюся відступити на безпечну відстань, але куди там! Дем'ян обхоплює рукою мою талію і тікати зовсім не хочеться. Схоже, я здалася без бою. Ех, Юля! 

- Як дивишся на те, щоб разом прийняти душ?

- Що?! - напевно, мені почулося. Але погляд Дем'яна говорить про протилежне. Ні, не почулося! Він реально запропонував мені це! 

- Душ, колючко, - він повільно намотує пасмо мого волосся собі на палець, а я відчуваю, як внизу живота наростає щось дивне і майже незнайоме. - Ти і я. Просто зараз…