7.

Дем'ян

Та що за фігня?!

Юля скидає мій виклик, а тоді взагалі вимикає телефон. Вдома її немає, й Арчі також, отже, вони гуляють. Розумію, що дівчина образилася, і має на це повне право. Вчорашня ніч… добряче так змінила курс наших стосунків. Я ще й сам не розумію, що між нами буде тепер, але одне знаю точно: вибачатися не буду. 

Ми обоє цього хотіли, чому тепер шкодувати? Тільки от вчинив я не надто по-чоловічому сьогодні зранку, коли покинув квартиру ще до того, як Юля прокинулася. Нам треба поговорити! І тепер, коли я морально підготувався, моя дружина вирішила мене ігнорувати. 

За вікном знову розпочинається дощ, котрий і так ллє увесь день. Механічно беру в руки телефон і знову набираю номер. От тільки нічого не змінюється і з'являється бажання розбити свій дорогий апарат об стіну.

Щоб не піддаватись спокусі, хапаю у руку ключі від квартири та покидаю її. Сам не розумію, де шукати Юлю та Арчі, але сидіти в чотирьох стінах і чекати їхнього повернення - також не варіант. 

Поки їду ліфтом вниз, пригадую розмову з Аліною, котра без запрошення заявилася до мене у кабінет. Раніше ми чудово проводили разом час, і, схоже, дівчина вирішила, що продовження можливе. Тільки от я ніколи їй нічого не обіцяв. До того ж компанія для мене набагато важливіша довгих ніг та четвертого розміру грудей. 

Аліна вирішила діяти ва-банк, і щоб нас не побачила разом Юля, довелося запросити її на вечерю та забрати з офісу. Уже в ресторані я доволі детально пояснив, що повертатися до минулого не збираюся. Дівчина явно образилася, але мене її почуття мало хвилювали. 

Покинувши під'їзд, опиняюся на ґанку будинку. І коли бачу доволі цікаву картину, відчуваю, як злість тепер вже на власну дружину стає просто катастрофічною. 

Вона якраз виходить з БМВ знайомого мені ветеринара, а сам Антон, чи як його там, відчиняє задні двері для мого Арчі. Собака стрибнув на асфальт й одразу кинувся до мене. ЗРАДНИК! 

І саме його дії привертають увагу Юлі. Я ж то думав, що вона знітиться та розгубиться від того, що застукали на гарячому, але, схоже, чогось не врахував. Юля не те що не розгубилася, навпаки - оглянула мене таким поглядом, - наче я тут з іншими дівками катаюся. 

- Де ти була? Я дзвонив, - стримати істинні емоції доволі важко. Хочеться схопити Юлю за руку, затягнути в ліфт і поцілувати так, щоб і думати забула про інших чоловіків. Дивні бажання, але які вже є! 

- Вирішила ігнорувати тебе, як ти робив весь день, - випалює на одному подиху, а тоді повертається до лікаря й усміхається так широко, наче виграла джекпот. - Дякую за приємний вечір, Антоне. Завтра обов'язково заїду.

- Добре, Юле. Доброго вечора, Дем'яне! - вітається зі мною, а мені кортить стерти цю зухвалу усмішку з його пики.

Та що все це означає, чорт забирай?! І чому я відчуваю себе ідіотом поруч з цими двома?!

Антон махає на прощання і повертається у свою беху, а Юля з гордо піднятою головою проходить поруч зі мною і не нагороджує навіть поглядом. Відчуваю, що такими темпами скоро з вух повалить дим, тому, поки їдемо ліфтом, міцно стискаю  кулаки й зуби також. 

Чому ця дівка так мене дратує? Хочеться ось так взяти, міцно схопити і поцілувати так, щоб ім'я своє забула! 

Так, стоп! Щось знову не туди мене понесло! 

У квартиру проходимо мовчки. Арчі одразу прямує у ванну кімнату, а Юля за ним. Поки цих двох немає, намагаюся заспокоїтися, тому наливаю собі в келих віскі та випиваю залпом. Краще не стає, тому ходжу кімнатою туди-сюди й прислухаюся до того, як у ванній кімнаті шумить вода. 

Так, я зробив погано, коли зранку втік, навіть не поговоривши. Схоже, Юля дійсно образилась. Тільки от це не привід бігти на побачення з іншим чоловіком! Блять! Ще цей Антон на мою голову! 

Вода перестає шуміти й вже за мить у вітальні з'являється задоволений, але трохи мокрий Арчі. Юля не приходить, отже, говорити зі мною не збирається. Ну ні, це вже ні в які ворота!

Злість знову набирає обертів. Тому не думаю, коли швидко прямую до дверей її кімнати. Без стуку вриваюся всередину і завмираю з відкритим ротом. 

- Дем'ян! - кричить так, наче я на неї нападаю. Сама ж намагається прикритися шматком якоїсь частини одягу, адже до цього моменту була лише в білизні. - Тебе не вчили стукати?

- Чого я там не бачив, колючко? - дивно, але вся злість розвіюється миттєво і хочеться спробувати дещо інше. Набагато приємніше. 

- Чого тобі? - схоже, Юля не  налаштована на душевний лад. Он, які блискавиці очі метають. 

- Чому ти проігнорувала мій дзвінок? Де взявся цей Антон? Ти знову з ним зустрінешся? - засипаю її запитаннями і пізно ловлю себе на думці, що моя поведінка схожа на ревність істеричного чоловіка. Але ж я не істеричка… Чому тоді все так? 

- Це всі твої запитання? - несподівано Юля перестає соромитися або ж просто розуміє, що не варто це робити після того, що між нами було. Відкидає той шмат тканини, що прикривав тіло, і тепер я бачу дівчину у всій красі. 

Юля ж, як ні в чому не бувало, прямує до шафи, дістає з неї футболку й занадто повільно одягає на себе. Лише коли її тіло приховане від мене, розумію, що не дихав ці кілька секунд.