5.

Я не відштовхую Дем'яна, хоча варто було б. Списую свій дивний порив на алкоголь, що продовжує бушувати у крові. А ще кортить довести йому, що я нічим не гірша від тієї ж Аліни. А, можливо, навіть і краща.

Сама не розумію, як мої пальці зариваються у темне волосся хлопця, а його язик без перешкод потрапляє до мого рота. Це просто божевілля, яке так не хочеться зупиняти.

Схоже, не бути нам друзями, якщо від одного поцілунку я готова пробачити йому усе та перейти на новий рівень наших стосунків. 

- А ти не така вже й колючка, як я думав, - шепоче мені в губи, а руки повільно опускаються на мої сідниці. 

Виходить, межу ми вже перетнули. Уже не друзі, але й до пари ми явно не дотягуємо. 

- Помиляєшся, - його голос тверезить шалені думки, і усвідомлення того, що відбувається, накриває занадто різко. Я не втрималася від спокуси, повелася, як одна із… кількісної аудиторії шанувальниць Дема. Тільки от між мною та ними є одна різниця: 

Я живу з цим хлопцем під одним дахом, і як бути тепер, коли він бачить мене наскрізь? 

Відступаю подалі й намагаюся впоратися з шаленим серцебиттям. Дивно, поряд з Борисом нічого подібного зі мною не було. Там все нагадувало штиль, тишу та спокій. А з Дем'яном це наше вибух, шторм та ураган. Емоції на межі, хоча окрім поцілунку нічого більше не було.

От мені цікаво: він зараз також відчуває все те ж, що і я? Хоча, стоїть ось навпроти весь такий серйозний і дивиться на мене так, наче я вкотре зробила щось неправильно. 

- Напевно, мені варто поїхати додому, - після спонтанного поцілунку мені ніяково і зустрічатися поглядами з хлопцем немає жодного бажання. 

- Разом поїдемо. Я викличу таксі, - заявляє впевнено та бере мою руку у свою. О, а це щось новеньке! 

Вириватися чи перечити немає жодного бажання. Слухняно йду за Дем'яном на вулицю і завмираю, коли бачу перед собою стіну із дощу. Дивно, зовсім недавно ніщо не передвіщало грози, а зараз ллє так, наче небеса збожеволіли. 

Стає холодно і, забравши свою руку з руки хлопця, обіймаю себе за плечі, намагаючись хоча б так зігрітися.

- Таксі буде хвилин за десять, - Дем'ян повертається до мене й уважно стежить за тим, що я роблю. - Замерзла?

- Є трохи, - знову дивлюся собі під ноги, лиш би не зустрічатися з ним поглядами. І коли це я стала такою сором'язливою? Сама ж продовжила той поцілунок, а тепер два слова не можу зібрати докупи. 

Дем'ян нічого не відповідає, але його наступні дії красномовніші будь-яких слів. Він підходить занадто близько й обіймає мене за талію. Пригортає до себе - і миттєво стає тепліше. Вириватися зовсім не хочеться, але в його обіймах так добре. Саме тому набираюся сміливості та обіймаю його у відповідь. 

- Якась неправильна у нас дружба, - шепочу йому в шию і просто кайфую від шаленого аромату парфумів хлопця. 

- А мені все подобається, - тепло відповідає Дем'ян. - Хоча мушу погодитися - дружбою наші стосунки назвати важко. 

- Аліна образиться, що ти залишив її там, - сама не розумію, навіщо в такий хороший момент згадую подругу хлопця. 

- Тебе це дійсно хвилює? - здається, що Дем'ян усміхається, хоча точно сказати не можу. 

- Не так, щоб сильно, - тихо відповідаю. - Просто… ти сам говориш, що ми одружені і не маємо підставляти одне одного. А ти сьогодні саме цим й займався. 

- Ревнуєш, колючко? - Дем'ян трохи відсторонюється і тепер моє обличчя навпроти його. - Не варто. Аліна - дівчина з мого минулого. Так, я не можу просто взяти і викреслити усіх, хто був до тебе. Не можу змінити себе так, як хочеться тобі. Але я не збираюся стрибати у ліжко до першої-ліпшої, щоб втамувати сексуальний голод. Було б чудово цей голод втамовувати разом з тобою. 

Що? Він реально це сказав? Дем'ян, звісно, вміє збентежити кількома словами, але це… У мене просто немає слів.

На щастя, відповідати не доводиться, тому що якраз приїздить машина таксі. Поки сідаємо всередину, добряче намокаємо. Моя зачіска зіпсована, а про макіяж взагалі думати не хочеться.

Ну, звісно, як можна думати про макіяж, коли Дем'ян мені тут інтим пропонує. Та ще й робить це так, що мені реально хочеться погодитися. Точно збожеволіла поряд з ним!

Дощ продовжую лити як з відра, тому дорога до будинку Дем'яна займає вдвічі більше часу. На щастя, хлопець мовчить і дивиться перед собою. Він явно над чимось розмірковує, і чомусь я навіть не сумніваюся, що я присутня у його думках. А може, мені хочеться у це вірити.

Коли заходимо у ліфт, з мого волосся на сукню стікає вода. Сховатися від дощу не вдається. Дем'ян також промокає, і зараз його сорочка так гарно обліпила тіло. Зрозумівши, що занадто довго на нього витріщаюся, відвертаю погляд в інший бік. Напевно, мені потрібен холодний душ, щоб алкоголь повністю покинув тіло. Зі мною сьогодні явно щось не те і якщо так продовжиться й далі, одним поцілунком ця ніч не закінчиться. 

- Переодягнися у сухий одяг. Не хочу, щоб ти захворіла, - несподівано говорить Дем'ян, коли ми переступаємо поріг квартири. 

- Тоді тобі також варто переодягнутись, - о, боже! Що з моїм голосом? Де вся моя впевненість поділася?