Компанія Давида сильно мене напружує. Взагалі не розумію, що він тут забув. Хоче зблизитися? Не факт! Пронюхати щось? Можливо.
- Я збираюся відвезти Арчі в парк, - зупиняюся біля свого автомобіля, а Давид поряд. Його прямий погляд дратує, але я вмію тримати себе в руках. Принаймні старатимуся.
- Бачу, він тебе полюбив. Арчі не всіх до себе підпускає, - щиро дивиться Давид. - Я не займу багато твого часу, тому… можеш вислухати?
В принципі, я нічого не втрачу, якщо послухаю те, з чим він сюди прийшов. Можливо, це щось дійсно важливе і я дізнаюся про це першою.
Відчиняю задні двері свого автомобіля і впускаю Арчі всередину. Сама ж опираюся на двері та чекаю подальших дій з боку Давида.
- Я слухаю тебе!
- Дем'ян з тобою з певних причин. Напевно, ти вийшла за нього, тому що кохаєш, та у нього зовсім інша причина. Дідусь змусив його одружитися. В іншому випадку Дем залишиться без "Імперіал Груп".
Давид розповідав це так, наче погоду обговорював. Без жодних емоцій та почуттів. А якби я реально була закохана в Дем'яна? Почути таке… це ж наче удар в серце! Удар від брата нареченого!
- Навіщо ти розповідаєш мені це? - потрібно вдати, що мені боляче, а може, краще залишатися холоднокровною? Сама не розумію, що в такому випадку варто робити. Так, мені дійсно неприємно, адже Дем'ян приховав той факт, що все це було заради грошей. Та злитися на нього - не варіант. Я й сама не краща - підтримала брехню задля власної вигоди.
- Хочу вберегти від проблем. Ти ж хороша дівчина, Юле. Подумай над поведінкою мого братика, поки є така можливість, - Давид кладе свою руку мені на плече, а я ледве втримуюся, щоб не скинути її з себе.
Ясно ж, що робить він це лише для власної вигоди. Якщо я піду від Дем'яна, той не отримає "Імперіал Груп" і тоді, швидше за все, компанія дістанеться Давиду. Ух, як все заплутано.
- Я подумаю, - відступаю і відчиняю двері своєї машини. Продовжувати цю розмову немає жодного бажання.
- Юль, можеш залишити мені ключі від квартири? Дем'ян скоро буде вдома, хочу його дочекатися, - Давид знову мене зупиняє, і я вагаюся, чи варто це робити. Все ж таки це житло Дема, не моє. Та з іншого боку, Давид не чужий, хоча й любить робити капості.
- Ось, тримай, - кладу зв'язку йому на долоню і нарешті сідаю у салон. Компанія Давида мене бісить. Цей чоловік явно звик грати нечесно і при цьому ще й вигравати. Та не цього разу, адже він навіть не здогадується, що ми з Дем'яном в долі.
Поки Арчі радісно бігає парком і розганяє голубів, я все думаю над словами Давида. Виходить, Дем'ян спеціально полетів у Вегас, щоб знайти собі жертву, тобто дружину. Так вже сталося, що я підвернулася йому під руку. Тепер зрозуміло, чому він робив усе це. Просто грав зі мною, адже чудово знав, хто я і де мене знайти.
А от це мене злило, як і те, що він одразу не сказав правду. Знала ж, що щось тут не так. Добре, що тепер все стало на свої місця. Тільки від того якось не надто приємно. Ми чоловік та дружина, а разом лише тому, що усе пов'язано на грошах.
На вулиці зовсім стемніло й настав час повертатися до Дем'яна. Напевно, він уже прилетів і, можливо, саме зараз розмовляє з Давидом.
Арчі йде поряд зі мною на вихід з парку, а я несу в руці його повідець. Я навіть подумати не могла, що собака може зробити якусь дурницю, адже здавався мені дуже розумним. Тільки от на стоянці стається те, чого я точно не чекала. Арчі кинувся за кішкою, яка з'явилася не зрозуміло звідки, та не будь-куди, а просто на дорогу, під колеса автомобіля, що якраз їхав повз.
- Арчі! - злякано закричала і почула глухий звук, від якого серце зупинилося.
Автомобіль таки збив собаку, адже не сподівався, що той вистрибне на дорогу.
Перший шок минув доволі швидко. Я кинулася до пса, котрий лежав без свідомості біля бампера чорного позашляховика, і гепнулася поряд з ним на коліна.
- Арчі! - сльози застелили очі, і я уявлення не мала, що робити далі.
- Це твій собака? - поруч присів якийсь чоловік і почав оглядати бідну тварину. Через стрес та відчай я мало звертала увагу на того, хто був поряд. Лише головою кивнула, намагаючись витерти сльози. - Не хвилюйся так. Кістки начебто цілі. Треба їхати в клініку.
Я навіть слова сказати не встигаю, а чоловік уже підхоплює Арчі на руки та несе до свого автомобіля.
- Двері відчини! - дає команду - і я одразу ж її виконую.
Спостерігаю за тим, як чоловік обережно кладе собаку на сидіння і зачиняє двері.
- Зі мною поїдеш? - заглядає мені в очі. Лише зараз бачу, що він вищий від мене на цілу голову, а ще доволі гарний. Щось щастить мені останнім часом на красенів. - Гей! Ти мене чуєш?!
Схоже, я занадто сильно поринула у власні роздуми. Довелося навіть головою потрусити, щоб викинути все зайве з голови. Без слів забираюся на переднє сидіння БМВ і чекаю, коли водій сяде за кермо.
- Схоже, ти добряче злякалася, - доволі спокійно як для того, хто збив собаку, заявляє чоловік. Машина плавно вклинюється у потік інших автомобілів, а я час від часу поглядаю на непритомного Арчі.
- Просто не чекала, що Арчі кинеться на дорогу. Він дуже розумний пес, а тут таке… - видихаю. - Мені шкода, справді. Я обов'язково оплачу ремонт вашого автомобіля.
#255 в Сучасна проза
#1626 в Любовні романи
#797 в Сучасний любовний роман
від ненависті до кохання, харизматичні герої, сильні почуття протистояння характерів
Відредаговано: 13.08.2021