14

- Бачили, які у цієї дівчини великі шпильки-дрильки! - констатувала Сорока. - Вульгарщина!

- Не більші, ніж твій апетит! – влучно пожартувала Оля.

- Головне, щоб у тебе гаманець був більше мого шлунку!

- Досить, дівчатка, сперечатися, - втрутилася Стасинська. - Згадайте, навіщо ми сюди прийшли.

- Так, точно. Давай, викладай інформацію, яка нас цікавить, - зажадала Оля.

- Алгеброїд не сварився з Англійкою, - сказала Діана. - Ба більше, він її переманив з однієї дуже престижної київської школи. Вона - дуже хороший педагог. І він її розхвалює перед усіма. А ще я чула, що вона близька подруга його дружини.

- І це все? - здивувалася Вероніка. - Ніякої бійки, сварки або вимагання?!

- Так.

- І за це я пожертвувала новим м'ячем?! - обурилася Невська. - Знаєш хто ти після цього?! Ти, ти, ти…- стала підбирати дівчина більш влучне словечко, аби описати ним вимагачку.

- Підприємець, - відповіла спокійно Діана.

- Ти не підприємниця. Ти вимагачка!

- По суті, це одне і те ж. Головне, щоб це приносило мені дохід.

У цей момент підійшла офіціантка з тацею. Вона поставила на стіл три порції салату і три вилки.

- Гаряче буде через п'ять хвилин, - повідомила вона і пішла.

- Бачили, як вона виляє сракою! - зауважила Діана. - Ну, точно проститутка! Хоча ні! Якби вона займалася цією професією, то б не ішачила так важко в цій кафешці!

- Ти де таких слів нахапалася? - здивувалася Вероніка. - Це непристойно так висловлюватися.

- Непристойно тільки бути голодною, - відповіла Діана, підсунувши до себе тарілку. - Смакота! Аж слинки течуть! Ням-ням!

- Май на увазі, - звернулася Оля до Діани, яка жадібним поглядом поїдала салат, - я не буду за це платити. Як ти обдурила нас, так і ми тебе!

- Це не чесно! - обурилася Сорока. - Ми так не домовлялися!

-  Не чесно тільки залишитися без шиша в кишені через таку, як ти.

- Ну, зачекайте, подружки! – стала благати Діана, коли дівчата встали з-за столу. - Хочете, я вам розповім ще дещо.

- Дякую, вже наслухалися, - відповіла Оля.

- Я бачу, ви цікавитеся справою нашого Алгеброїда  чи не так? - крикнула Сорока їм у слід.

- Як ти здогадалась? - запитала Стасинська, повернувшись до столика.

- Тобі щось відомо у цій справі? - Невська також сіла назад за столик.

- Так. Я знаю, хто підставив директора. - Діана подивилася на салат, а потім її погляд впав на вилки. - А чому та дівчина принесла три вилки? Ось, дура нерозторопна!

- Добре, їж салат, - сказала Оля. - Я за нього заплачу. Але якщо твоя історія нам не сподобається і цього разу, то за все інше будеш платити ти сама. Розповідай, що підслухала.

Якось Сорока затрималася після уроків. Було вже пізно. Десь шоста година вечора. Вона готувала стінгазету, яку завжди вішали на стінці біля графіка уроків в холі. У школі було тихо-тихо. Всі факультативи також закінчилися приблизно пів години назад. Дівчинка вийшла з кабінету, замкнувши його на ключ. Вона попрямувала в секретарську, де зберігалися всі ключі. Але двері були замкнені вже. Секретарка працювала тільки до шести. Діана вирішила піти до сторожа і віддати йому ключ. Коли вона проходила повз медпункт, то почула звідти голоси. Двері були повністю не замкненими. Тому вона вирішила, що там може бути секретарка. Дівчинка вже зібралася постукати у двері, як почула таке, що змусило її відмовитися від колишнього плану.

- Ти впевнена, що директор не здогадався, що ти це я? - запитала якась жінка.

- Впевнена, - відповіла інша жінка.

І Діана упізнала в ній голос медсестри.

- Ти можеш не турбуватися з цього приводу, сестричко, - продовжила медсестра. - Ми ж схожі, як дві краплі води.

- А Ольга тебе не розкусила? Вона - ж моя найкраща подруга.

- Ні. Добре, що ми нікому не розповідали про існування сестри-близнючки. Зараз це нам дуже допомогло. І без цього ми б не здійснили наш план.

Це було все, що встигла почути Діана. Вона втекла відразу ж, як тільки почула кроки сторожа недалеко від себе.

****************************************************************************************************************************

- Це вже дещо цікавіше! - сказала Невська.

Поки дівчатка дивувалися почутою історією, Діана встигла доїсти останню порцію салату.

- Ну, де ж картопля і відбивнушечка? - завередувала та. - Я така голодна.

Вероніка й Оля подивилися на порожні тарілки і мовчки переглянулися між собою, дивуючись ненажерливості однокласниці.

- Якби я була директором цього кафе, то давно вигнала б цю Профурсетку в три шиї. Ще б! У неї ж  не підбори, а ходулі! Повзе на них, як черепаха. А за цей час клієнти з голоду помирають!