8

Поснідавши ситним сніданком, Катя натягнула на себе перші ліпші джинси й футболку і без макіяжу пішла в школу. Біля кабінету вона зустріла своїх експодруг. Вона вже збиралася пройти повз них, але вони її зупинили.

- Катю, вистачить дутися, - сказала першою Оля. - Давай з тобою миритися. Невже ми перестанемо бути подругами через якогось хлопця?!

Трійкіна мовчала.

- Хочеш, я навіть не буду дивитися в його бік? Хіба крім нього немає інших хлопців?! Та мені він і даром не потрібний! Він мені вже й не подобається.

У цей момент повз трьох подруг проходив об'єкт їхньої розмови. Він мило посміхнувся і привітався з ними. Невська аж засвітилася від радості, витріщилася на хлопця, як закохана дурочка, відкривши при цьому рота і затамувавши свій подих, аби не пропустити жодного його слова.

- Ха! - хмикнула Трійкіна, побачивши цю романтичну сцену, і пройшла повз них в кабінет.

Урок геометрії заміняла Раїса Анатоліївна замість Максима Станіславовича, який тимчасово перебував в слідчому ізоляторі. Вероніка і Оля сиділи за однією партою. Під час перерви вони навіть не встали. Шум в класі як найкраще не давав нікому підслухати їхню розмову.

- Нам потрібно вибрати надійне місце, де ми могли б спокійно зустрічатися і обговорювати цю справу, - запропонувала Стасинська.

- Я знаю таке місце, - відповіла Невська.

- І де це?

- Наш будиночок на великому, старому дубі.

- Відмінний варіант. Я згідна.

- Треба ще придумати пароль, який ми будемо називати по телефону, якщо раптом у когось будуть якісь відомості, що стосуються нашої справи.

Обидві дівчинки задумалися.

- Як тобі ось такий варіант? - запитала Оля. - «Дзень, дзень - іди в пень»?

- А чому в пень?

- Пень це зашифроване ім'я старого дуба, - пояснила Оля.

- Зрозуміло.

Після уроків дівчата зустрілися в призначеному місці і в призначений час.

- Потрібно буде забити ще один цвях, а то нижня сходинка хитається, - сказала Оля, видершись на дерево, де була їхня схованка. - Того й гляди, хто-небудь і впаде!

- Запізнюєшся, - Вероніка сиділа на дерев'яному стільці, щось записуючи в записну книжечку.

- У мене просто на хвилину спізнюється годинник. Ось, дивись, третя година рівно. - Оля показала подрузі свій наручний годинник.

- Я тут прикинула, хто міг підставити Алгеброїда. Вже є кілька прізвищ. Всіх їх нам доведеться перевірити й з'ясувати, хто причетний  до цього злочину.

- І кого ти підозрюєш?

- Гаврилича, нашого сторожа, Зінов'єву, прибиральницю. Вони мають цілодобовий доступ в секретарську. І Клавдію Аркадіївну.

- Нашу вчительку? - здивувалася Оля. - Ти що, Вероніко, з дуба впала?!

- Ну, згадай, Олечко, як вона змінилася у цьому році. З нею явно щось не так. І нам треба це з'ясувати.

- А чому ти не записала в цей список Ксенію Борисівну? Вона новенька і ми про неї поки що нічого не знаємо.

Стасинська взяла ручку і записала в блокнотик ініціали нової викладачки.

- Значить так, наш підозрюваний буде  «N». Надалі будемо так його або її називати, поки не з'ясуємо справжнє прізвище. Директора будемо називати Алгеброїдом, як і всі інші. Я впевнена, що «N» не знає його клички. Значить, «N» підклав в піджак Алгеброїда пакетик і подзвонив в поліцію. Питання! Як йому вдалося це зробити?

- Просто, - відповіла швидко Оля.

- Цікаво, як це?

- Підійшов до Алгеброїда і запхав йому пакетик. От і все!

- І ти думаєш, він дозволив би комусь покласти собі в кишеню щось без його дозволу?

- Ні, я маю на увазі, що він просто цього не помітив.

- Мені здається, щоб таке зробити, потрібно бути кишеньковим злодієм.

- Або його коханкою.

- Ти думаєш, у нашого дире ... Ой ! Я мала на увазі Алгеброїда ... є коханка?

- А що він не мужик чи що?! Нікусечко, не будь ти такою наївною. Всі чоловіки мають коханок!

- Ну, припустимо, що ти права. І хто б це міг бути? І головне, навіщо це їй?

- А може це наша Клавдія Аркадіївна? Вона ж не заміжня, дітей у неї немає. Та до того ж всі ті зміни в її зовнішності і в поведінці. Я б сказала, що вона схожа на закохану жінку.

- Я з тобою, мабуть, погоджуся.

- Але як вивідати те, що нас цікавить? Адже ж не піти  прямо до Клавдії Аркадіївни і не запитати особисто?!

- Звичайно, ні, - сказала Вероніка, витягнувши з рюкзака книгу. - Ось дивись. - Вона відкрила книгу і вказала пальцем підкреслене місце.

- Перше правило детектива - опитати сусідів підозрюваного, - прочитала Оля. - Що це за книга? Звідки вона в тебе?

- Це детектив Коломбо, - пояснила Стасинська. - Що ніколи не чула про такого?