7

Подружки пішли вниз по сходах. Вийшовши з під'їзду, вони побрели швиденько в місцевий скверик. Там, знайшовши вільну лавку, вони сіли на неї.

- Про що піде розмова? - запитала Невська.

- Про нашу школу, - тихо відповіла Стасинська, глянувши по сторонах, чи немає там кого.

- Тоді навіщо стільки секретності?

- Потрібно заради нашої ж безпеки.

- Що це так серйозно?! Може, тоді замаскуватися? - запропонувала Оля.

- Це я запланувала тільки в крайньому разі.

- Ніко, говори уже. А то я згораю від цікавості.

- Річ у тому, що нашого директора підставили.

- Це тобто він нічого такого не продавав старшокласникам?

- Так. Йому хтось підклав той пакетик в піджак навмисне.

- Але хто? Та й навіщо?

- Ось це нам і належить з'ясувати! - повідомила Вероніка, поправивши окуляри, які весь час сповзали їй на кінчик носа.

- Нам? - здивувалася Оля, від несподіванки упустивши м'яча.

М'ячик відкотився в бік, тому Олі довелося встати, щоб його наздогнати. Але дівчинці не довелося це робити так, як м'яч прикотився прямо до ніг перехожого чоловіка. Він і підняв його.

- Твій? - запитав чоловік м'яким і приємним голосом.

Невська кивнула.

- Тримай, - сказав незнайомець, віддавши м'яча дівчинці.

Раптом з-за спини чоловіка з’явилася жінка, в якій та упізнала їх нову викладачку англійської мови Ксенію Борисівну.

- Добрий день, - привітала Оля вчительку.

- Добрий, - відповіла жінка. - Гуляєш?

- Так, ми з Веронікою Стасинською дихаємо свіжим повітрям.

- О, це ім'я мені знайоме! Це та дівчинка, що сьогодні відзначилася в вашому класі.

- Так. Вона - відмінниця. Краща не тільки в нашому класі, а й серед інших шостих класів.

- Я так бачу, що ви з нею дружите?

- Так, ми подруги з самого народження.

- Як це? - здивувалася Ксенія Борисівна.

- Розумієте, наші мами лежали в одному пологовому будинку. До того ж ми живемо з нею на одному поверсі, в сусідніх квартирах.

- Пощастило тобі з подругою.

- Ксеню, люба, ми запізнюємося в кіно, - нагадав вчительці її знайомий.

- Так-так! - згадала вона.

- До побачення, Ксеніє Борисівно, - попрощалася першою Оля.

- До побачення, Нелю, здається.

- Ні, я - Оля, - виправила дівчинка викладачку.

- Тепер точно запам'ятаю.

Ксенія Борисівна взяла знайомого під руку, і вони поспішили в бік стадіону Хімік.

******************************************************************************************************************

Вранці рівно о сьомій задзвенів будильник. Катя сунула настирливого недруга в тумбочку, перевернувшись на інший бік.

Минуло десь десять хвилин.

- Катрусю, пора вставати! - пролунало з-за дверей. - Пора йти в школу.

Але дівчинка навіть не відкрила очі.

Через п'ять хвилин повторилося те саме, тільки на цей раз двері відчинилися і в кімнату увійшла Валентина Степанівна, бабуся сплячої красуні.

- Катрусенько, час пізній. Запізнишся до школи.

- Не піду я в школу, - буркнула дівчинка з-під ковдри.

- Чому? Що трапилося, мила? - запитала бабуся, сівши на край ліжка.

- Бабусю, я хіба не красива? - вибухнула сльозами Трійкіна, сховавши обличчя в бабусине плече.

- Котику мій, що ти таке кажеш?! Та ти ж у мене найкрасивіша дівчинка у світі. Як тобі могло тільки таке в голову прийти?

- Тоді чому один хлопець сказав, що йому подобається моя подруга, а не я?

- А що хіба світ зійшовся на цьому хлопцеві?! Нема більше інших?

- Таких, як він більше немає ніде. - Катя почала витирати сльози носовичком бабусі.

- Таки нема ніде?! Ой-ой-ой!

- Він - вищий за мене на цілу голову! Уявляєш собі, бабусечко! На цілу голову!

- Катрусенько, не переймайся ти так. Через рік хлопці у твоєму класі трішки підростуть, мабуть. І тобі буде з ким зустрічатися.

- А до цього, що мені накажеш робити?! Грати з ляльками? Жах якийсь! Нарешті з'явився в моєму класі нормальний хлопець, але і того прямо з-під носа поцупила моя подруга! Ненавиджу її! Та до того ж навряд чи я перестану рости до вісімнадцяти. А якщо я не перестану рости, то всі хлопці будуть мені малі до самого інституту! Жах якийсь!

З горем пополам Валентина Степанівна витягла онучку з кімнати. По дорозі в ванну дівчинка зустрілася з мамою, яка сиділа в позі лотоса і медитувала, та так, що навіть не почула вітання своєї рідної кровиночки. Каті, однак, до цього не звикати з того часу, як її мама зустріла чергового залицяльника. Ця людина працювала вчителем йоги. І, звичайно, Зоя Трійкіна підсіла на йогу. І це не дивно, тому що вона захоплювалася всім тим, чим захоплювалися її залицяльники. Наприклад, один був ветеринаром. І Зоя завела вдома цілий зоопарк, щоб її кавалеру було кого лікувати. Інший був альпіністом. То вона збільшила свої походи по бутиках і магазинах. Адже дертися по сходах то вгору, то вниз, в пошуках чергової спідниці або блузки - чим вам не альпінізм?! А ось, наприклад, передостанній залицяльник працював в поліції. Зоя Трійкіна захопилася розплутуванням різних злочинів. Вона кожні два дні ходила в одне місце, де працювали приємні й милі дівчата-продавчині. Там вона купувала детектив і мчала додому, щоб прочитати зміст книги на одному диханні. До речі, майже половину детектива вона встигала прочитати по дорозі додому, сидячи у вагоні метро.