2

- Нікусечко, ти не забула, що сьогодні у тебе заняття в музичній школі? - нагадала мама Стасинської донечці.

- Звичайно, ні, мамусю, - відповіла дівчинка, увійшовши на кухню, де смачно пахло свіжо спеченими булочками з капустою. - Ох, як апетитно пахне!

- Нікусенько, ти запізнюєшся на заняття. Що це з тобою? - здивувалася жінка.

- В цьому році заняття будуть починатися о п'ятій, - пояснила дівчинка, відкушуючи один пиріжок, а інший ховаючи в кишеню піджака.

- Ну, тоді ти встигаєш ще поїсти спокійно за столом. - Мама Стасинської витягла з духовки пательню із запеченою куркою.

Запах від цього кулінарного шедевра розлетівся по всій вулиці й всі сусіди Вероніки й її мами пускали слинки від такої смакоти. Всі вони добре знали, що це Ізольда Стасинська знову трапезує на кухні. Кожна дитина у дворі заздрила Ніці. Кожному хотілося мати таку маму, щоб кожен день об'їдатися різними делікатесами й ласощами, а не всякими продуктами швидкого приготування, від яких потім болів живіт, а деяких навіть і нудило. Мама Вероніки працювала шеф-кухарем в одному дуже престижному ресторані міста. Цим і пояснювався той факт, звідки у простої жінки з далекого села такі здібності в кулінарії.

- Але тільки швиденько, - заявила Вероніка, витягнувши з шафки вилку з тарілкою. - Я повинна допомогти Раїсі Степанівні з привітанням. А ми повинні встигнути до занять.

Мама дівчинки сумно зітхнула, несхвально похитавши головою.

- Ну, і в кого ти у мене така худа вродилася? Я ж тебе так добре годую. Ну, я ніяк не можу зрозуміти. Ніяк не второпаю. - Жінка сиділа навпроти донечки, спостерігаючи, як та жадібно поглинала курку. - З твоїм-то апетитом ти повинна бути пухленькою і рожевощокою дівчинкою, а не незграбним і кощавим підлітком, якого годують тільки, щоб той не помер з голоду.

І справді було дивним, що у повної жінки, яка ледве у двері пролазила, була така худенька дочка. Мама Стасинської з дитинства була товстою дитиною також як і її мати, і мати її матері.

- У цьому все винна твоя бабка, мати твого батька. Вона була худа і кістлява, як баба-яга.

- Мамусю, розкажи мені, будь ласка, правду про мого татка, - несподівано попросила Вероніка.

- Я ж тобі сотню разів розповідала, доню. Ліпше давай, їж і поспішай до школи. А то запізнишся.

- Мамо, мені не сім і не вісім років. Я вже давно не вірю в те, що мого татка здуло в море вітром тому, що він був надто худим і легким зовсім, як його мати, моя бабуся.

- Розумієш, мила, твій тато ... - жінка намагалася щось вигадати правдоподібне, чому дійсно могла б повірити її кмітлива дочка.

На щастя задзвенів телефон, і мама Ніки поспішила підняти трубку. Так дівчинка і пішла в музичну школу без відповіді на настільки хвилююче її запитання. Тягнучи важкий футляр зі скрипкою, Вероніка міркувала про, те, чому всі дорослі вважають її ще дуже маленькою і недосвідченою, щоб зрозуміти деякі речі їх складного і важкого життя. Дівчинка вважала несправедливим те, що дорослі дяді і тьоті сприймали її як нетямущу, дурну дитину.

- Про що задумалась? – раптом почула вона знайомий їй голос, від чого здригнулася від несподіванки, опустившись з небес на землю.

- Невже мрієш про якогось хлопця? – весело посміхалася Оля Невська, тримаючи руки в кишенях широченних штанів. - Хоча навряд чи. Дивлячись на тебе, мені здається, що ти ще з ляльками не розпрощалася.

- І ти туди ж! - образилася Стасинська. - До речі, я старша від тебе на пів року! - Вона штовхнула подругу своїм важким футляром від скрипки й, надувши щоки від злості, швидко пішла від неї геть.

- Фу, ледве вас наздогнала! - видихнула Катя, захекавшись. - Куди це так швидко пошаркала Ніка?

- На скрипці пілікати, - відповіла Оля. - А ти, куди це так вирядилася проти ночі? Ще ніби трішки зарано на здибанки ходити!

- Хочу тобі зауважити, що тобі потрібно до лікаря.

- З чого це ти взяла?

- Ти починаєш втрачати зір, подружко. Хоча й на вулиці ще зовсім світло. До речі, окуляри дуже пасуватимуть до твоїх прищів!

- У мене немає прищів, - образилася Невська. - Минуло всього п'ять хвилин, як я в дзеркало дивилася. Не могли ж вони за такий короткий час так швидко повилазити.

- Я ж тобі натякнула, що окуляри тобі не завадять. Ти починаєш не помічати настільки прості речі. До речі, мало не забула тобі повідомити, що я йду в школу моделей! - високо піднявши підборіддя, похвалилася Трійкіна.

- Невже твоя маман знайшла тобі багатого татуся-олігарха?!

- Уяви собі, що так. Він настільки багатий, що снідаємо і вечеряємо ми з порцелянових тарілок за допомогою золотих виделок і ложок.

- Бідненькі! Виходить тоді, що на сам обід у вас вже не вистачає коштів через ці золоті прибамбаси.

- Я все зрозуміла, ти мені заздриш, Невська Ольго Павлівно!

- Я тобі? - Оля розсміялася так голосно, що перехожі люди стали на них озиратися. - З чого б це?

- Ну, хоча б через те, що Едик закохався в мене, а не в таке страшне страховидло в кросівках і кепці, як ти!