21

Від грубості і вульгарності прибиральниці подруги розгубилися. Їм ще не доводилося ніколи розмовляти з настільки озлобленою людиною. Але Трійкіна по натурі була дуже сміливою дівчинкою і завжди домагалася того, чого хотіла, ніколи не зупинялася на півдорозі до наміченої мети.

- Зінаїдо Львівно, ми прийшли не за цим, - пішла в наступ та.

- Тоді що вам треба? Навіщо приперлися? - продовжувала грубити прибиральниця.

- І будь ласка, не треба нам хамити, - зажадала Катя. - Ми з вами не на базарі.

- Ах ти, малявко така! - розсердилася жінка і повернулася до дівчат. - Та як ти з дорослими розмовляєш?! Чому вас тільки учать в цій школі?! Та я тебе зараз як вперіщу цієї шваброю! - Зінов'єва грізно направила знаряддя її роботи на дівчинку, яка зростом доходила їй тільки по плечі. - Я навчу тебе поваги до старших людей!

- Тільки спробуйте! І я відразу побіжу в поліцію і здам вас, - пригрозила Катя.

- Шо-шо? - обурилася Зінов'єва.

- Ми знаємо, що це ви підклали порошок в кишеню нашого Шпаченка, - з високо піднятою головою звинуватила Трійкіна прибиральницю.

- Шо за дурницю ти несеш? Який порошок? Який директор?

- Наш директор, Максим Станіславович. І білий порошок в поліетиленовому пакетику, який ви підклали ввечері після лінійки в кишеню піджака, що лежав на спинці стільця в секретарській.

- Шо за фігню ти несеш, дівчино?! Я навіть не була ввечері в школі першого вересня.

- Ніко, закрий двері, - попросила Катя подругу, - нема чого, щоб чужі вуха почули нашу розмову.

Стасинська хутко виконала прохання однокласниці.

- А у нас є свідок, який каже навпаки, - продовжила Галя.

- Нема у вас ніяких свідків, - сказала Зінов'єва, подивившись на замкнені двері. - Нема чого мене залякувати!

- Досить брехати, Зінаїдо Львівно. Гаврилич розповів нам, що ви були в школі і не одна, а з подругою. Ви вигадали казку про зниклі ключі, і пішли їх, нібито шукати. А насправді ви проникли в секретарську і підклали пакетик в кишеню піджака нашого директора. А на наступний ранок ви подзвонили в поліцію і повідомили їм про незаконну торгівлю наркотиками в сьомій школі самим же директором.

- Ну і у вас уява, дівчата! - розсміялася Зінов'єва, поклавши швабру на підлогу. - З вас такі ж детективи, як з мене вихована дама! - Зінаїда сіла на парту. - Я зовсім не причетна до цієї справи з наркотиками. Ну, була я першого вересня у школі. Того вечора ми з подругами вирішили відзначити перший день навчання. Свято ж все-таки! Вони також працюють в школах прибиральницями. У нас це вже традиція - щороку відзначати перший дзвінок. Робимо ми це, звичайно, не в кафе і не в ресторані. Зарплата не дозволяє, самі розумієте. Ось ми і святкуємо в школі! Наприклад, минулого року відзначали свято в сімнадцятій школі. Там Галька працює. А цього року настала моя черга запрошувати подруг в мою школу. Самі розумієте, директор не схвалює такі вечірки. Боїться КРУ. Тому довелося потайки провести подруг в школу. Гавриличу я сказала, що посіяла десь ключі від хати, і він мене пустив разом з подругою. Насправді ми не шукали ніякі ключі. Ми тихенько святкували на четвертому поверсі в кабінеті хімії. Так трішечки посиділи, поговорили про своє жіноче, розповіли один одному наболіле і розійшлися по домівках. Нічого кримінального ми не робили! Як кажуть змастили груди бальзамчиком, щоб зігріти свої душі, розвеселити свої черстві серця…

- А скажіть тоді, може, ви бачили когось чужого в школі? - запитала Вероніка. - Ви ж багато часу провели тут.

- Я нічого дивного не бачила в той вечір, а ось Танька каже, що бачила чоловіка, що виходив з секретарської. Він її, правда, не помітив, вона сховалася була за поворотом.

- А вона описала його вам?

- Ні, було темно. Таня його не розгледіла добре.

- Шкода.

- Дівчатка, любі, будь ласка, не кажіть те, що ви дізналися від мене нікому, - попросила Зінов'єва. - Мене ж тоді можуть звільнити. А у мене троє дітей. Один з них інвалід. Чоловік покинув. Я одна їх годую. Так вже втомилася від цього, що прям вити хочеться на місяць. Тому і зриваю свою злість на школярах. Ви мене вибачте, що наговорила грубощів вам. Просто вже все остогидло. Ніякої радості майже немає. А ось такі таємні свята з подругами допомагають забути на час про всі проблеми і негаразди. Я себе знову відчуваю маленьким дівчиськом таким, як ви, у якого немає ніяких проблем і турбот, одні тільки веселощі та ігри. Ох! - Зінов'єва важко зітхнула, витерши рукавом сльозу, що скотилася по щоці.

Дівчата так близько взяли біду змученої долею жінки, що на наступний день принесли Зінов’євій всі свої найкращі іграшки, щоб її дві дочки могли ними гратися.

- Спасибі вам, милі, - подякувала Зінов'єва подругам, розплакавшись. - Оленка і Наталочка будуть дуже щасливі. У них ніколи не було таких красивих і дорогих іграшок. Самі розумієте, моя зарплата не дозволяє цього. Уявляю, як вони будуть стрибати від радості. Спасибі вам, дівчатка. Дайте, я вас поцілую, - попросила жінка. - Тому що мені нічим вам віддячити, крім як поцілунком.

Вероніка і Оля підійшли до Зінаїди, яка їх міцно розцілувала в обидві щоки, обмочивши їх своїми слізьми.