17

- Все інше я витрачаю на ліки, - пояснив сторож. - Розумієте, я дуже хворий. У мене хіба що ще серце працює. І то трохи пустує. А так всі органи відмовляють. Навіть зубів вже не залишилося. Тільки, ось, цей один, - старий чоловік відкрив рот і показав єдиний зуб. - Доводиться їсти каші, інше я не зможу пережувати. Та й заплатити за різні делікатеси я також не зможу. А ви говорите, що я підклав Максимку наркотики! Де у мене гроші на них, аби їх купити?! - Гаврилич закашлявся і продовжив говорити хриплим голосом. - До речі, я знаю Максимчика з пелюшок. Ми були з його батьками сусідами. Але потім я продав свою чотирикімнатну квартиру, і переїхав в однокімнатну в самому кінці міста. Тепер доводиться пертися на роботу за дві години раніше. Для мене Максимко майже, що син. У мене ж тільки дочка Настінька.

- Вибачте нас, Гавриличу, - попросила прощення Оля. - Ви така хороша людина, а ми вас звинуватили в такому злочині.

- Ми просто хочемо знайти винного і звільнити Максима Станіславовича з в'язниці, - додала Вероніка.

- Ви гарні дівчатка, якщо взялися за таку благородну справу, - Гаврилич підійшов до стільця і сів на нього. - Але злочинець може бути небезпечним, будьте обережні і не ризикуйте своїм життям. Для цього є поліція.

- Добре.

- А ви не знаєте, хто приходив ввечері після лінійки в школу? - запитала Оля.

- Дайте подумати. У мене вже не та пам'ять, що в молодості. Самі розумієте - вік! Мене часто склероз відвідує.

- І може, ви згадаєте, хто ворогував з Максимом Станіславовичем.

- Максимко - дуже хороша людина. У нього немає недоброзичливців. Може хтось таємно його і недолюблював, але хто його знає хто.

- А ви вже згадали, хто був того вечора в школі? - нагадала Вероніка Гавриличу.

- Медсестра заходила. Вона щось забула в своєму кабінеті. Далі Зінка загубила ключі від квартири. І довго шукала їх по всій школі.

- Зінов'єва? Прибиральниця? - запитала Невська.

- Так.

- А як довго вона шукала ключі?

- Десь години дві. Їй ще допомагала подруга шукати.

- Подруга?

- То вона знайшла ключі?

- Так, знайшла.

- Спасибі вам велике, - подякувала сторожу Вероніка. - І ще раз вибачте нас за те, що ми вас підозрювали. Ми підемо. Уже школярі сходяться.

- Нічого. Я все розумію. І будьте обережні.

- Добре, - відповіли дівчатка разом і попрямували до сходів.

- Дівчата, зачекайте! - крикнув сторож.

Подруги зупинилися і повернулися в бік Гаврилича, котрий повільно йшов до них.

- Глянь, він дійсно дуже хворий, - шепнула Оля подрузі на вухо. - Дивись, як у нього руки трусяться. І він ледве йде.

- Дівчата, я тут пригадав дещо, - сказав Гаврилич, дійшовши до них. - Того вечора ще одна жінка приходила. І не одна. З чоловіком. Сказала, що наречений.

- А хто та жінка? - запитала Стасинська.

- Я не пам'ятаю її імені, тому що вона тут тільки  з початку навчального року працює.

- Ксенія Борисівна?! - здогадалася Вероніка.

- Може. Я знаю тільки, що вона викладає іноземну мову.

- Точно вона. Ксенія Борисівна викладає англійську в нашому класі.

- А що вона хотіла? - запитала Оля.

- Їй треба було повісити стенд в кабінеті англійської мови, - відповів сторож. - І той її наречений прийшов їй допомогти.

- І довго вони були в кабінеті?

- Приблизно годину.

Подруги ще раз попрощалися зі сторожем, і пішли на другий поверх.

***

Біля їх класу нікого ще не було. Вони стали біля вікна, поклавши рюкзаки на підвіконня.

- Так, ще на одного підозрюваного стало менше в нашому списку, - зітхнула Оля.

- Мені так соромно перед Гавриличем, - сказала Вероніка, знявши окуляри.

- Мені також.

- Прямо, кішки шкрябають на душі, - Стасинська витерла окуляри носовичком.

Дівчата поговорили і дійшли до спільного висновку. Гаврилич і Клавдія Аркадіївна не були причетні до злочину. А ось медсестра і Ксенія Борисівна могли учинити це. Причина медсестри їм була відома. Залишилося тільки дізнатися, навіщо викладачці англійської мови знадобилося губити Максима Станіславовича. Ксенія Борисівна була хорошою подругою дружини директора. Про це вони дізналися від Сороки. Тільки от навіщо це їй знадобилося? І ще їм належало з'ясувати чи була причетна Зінаїда Зінов'єва до підстави директора чи ні. Одне вони знали точно. Прибиральниця в той вечір була в школі і не одна, а з подругою. І були вони там дуже довго, шукаючи ключі.

- Гей, Невська! - почули дівчата чийсь голос.

Вони повернулись і побачили, що біля кабінету уже зібралися багато їхніх однокласників, а вони були так захоплені розмовою, що й не помітили цього. А заговорила з ними сама Мальвіна Бергман! Вона ніколи не розмовляла ні з Стасинською, ні з Невською, хіба що тільки кидала в їх сторону мерзенні словечка.