9

Клавдія Аркадіївна жила недалеко від школи №7. Вероніка не раз приходила додому до класної керівнички. Тому дорогу до її під'їзду вона знала добре.

Було вже близько п'ятої, коли Стасинська з’явилася в потрібному місці. На лавочці біля десятого під'їзду сиділи дві дівчинки, майже її ровесниці.

- Дівчата, ви не знаєте, де живе вчителька Петринець Клавдія Аркадіївна? - запитала Стасинська у тих.

- Петринець? - перепитала одна з дівчат.

- А що вона викладає? - запитала інша.

- Українську мову й літературу, - відповіла Вероніка. - Розумієте, я хотіла привітати Клавдію Аркадіївну з днем ​​народження, але забула номер її квартири.

- А! Згадала! - зраділа перша дівчинка. - Вона вчить мого старшого брата і сестру.

- Це та Вампірша, про, яку ти мені розповідала? - здивувалася друга дівчина.

- Так, та сама.

- А чому ви її Вампіршею називаєте? - здивувалася Стасинська.

- Тому що вона всю кров учнів випиває за весь навчальний рік, - пояснила та. - Мій брат у неї ще жодної дванадцятки не отримав, хоча він по всіх інших предметах круглий відмінник.

- А мені розповідала моя подруга, що Вампірша така злісна через те, що у неї немає мужика і спиногризів. Ось вона і відіграється на учнях!

- Тому я й несу їй подарунок, щоб вона стала краще до мене ставитися, - збрехала Вероніка, щоб ще більше розговорити дівчат.

- Вона живе наді мною, - сказала перша дівчина.

- А ти, на якому поверсі живеш? - запитала Стасинська, поправивши окуляри.

- На четвертому.

- А яка квартира у тебе?

- 27.

- Дякую вам, ви  мені дуже допомогли, - подякувала Вероніка.

- Тільки її зараз немає вдома. Я бачила, як вона виходила з під'їзду з якимось чоловіком годину назад.

Стасинська подумала, що це те, про що вона і хотіла дізнатися.

- А ви також вчитеся в сьомій школі? - запитала вона.

- Так, - відповіли дівчата разом.

- Так ви бачили нашого директора?

- Звичайно.

- А той чоловік, з яким виходила Клавдія Аркадіївна, був схожий на нашого директора?

- Ні.

- Наш директор сивий, а той чоловік був лисим.

- Ясно. Дякую вам ще раз.

Стасинська покинула дівчаток і попрямувала додому. «Значить, Клавдія Аркадіївна не могла бути коханкою директора, - роздумувала вона. - Адже у неї вже є залицяльник. Звичайно, вона могла крутити з двома відразу. Могла б, якщо не була Клавдією Аркадіївною! - заключила дівчинка. - Треба шукати іншу жінку.»

Юного детектива переповняли питання, відповіді, на які дівчинка не могла поки що знайти. Та так вона захопилася думками, що і не помітила класну керівничку, котра якраз проходила мимо задуманої учениці.

- Нікусечко, куди так поспішаєш? - зупинила дівчинку вчителька.

- О, Клавдіє Аркадіївно! - здивувалася Аня. - Я вас не помітила.

- Я бачу, - посміхнулася вчителька, чого раніше з нею ніколи не траплялося. - Думаєш про якогось хлопчика?

Тільки зараз Вероніка побачила, що її викладачка була не одна. Поруч з нею стояв лисий чоловік. Він тримав у двох руках важкі пакети з продуктами.

- Кохання - це так прекрасно! - підсумувала Клавдія Аркадіївна, коли Стасинська не відповіла на її питання, а просто промовчала. - Це почуття змінює саму людину. Ось, наприклад я. Хіба я не змінилася з минулого року?

- Так, змінилися, - підтвердила дівчинка. - Весь клас вже це помітив.

- А все завдяки моєму Колі, - сказала класна керівниця, лагідно глянувши на лисого чоловіка, який їй ніжно посміхнувся.

- У нас в кінці вересня буде весілля, - повідомив Коля. - Приходь обов'язково. Ми тебе запрошуємо.

- Так-так, - поспішила добавити його наречена.

- Дякую, - подякувала парі закоханих Вероніка. - Я обов'язково прийду.

- Я збираюся запросити весь наш клас, - ще добавила Петринець. - Про місце і час я повідомлю в запрошенні.

- Вітаю вас, Клавдіє Аркадіївно. Весілля - це так добре!

- Дякую, Нікусю.

- Ну, вам, напевно, пора, - припустила дівчинка. – Ви тримаєте такі важкі пакети. А я вас затримую. До побачення.

- До завтра, сонце, - попрощалася Клавдія Аркадіївна з ученицею. - Не забудь вивчити вірш, який я вам задала.

- Я вже його вивчила.

- Яка гарна дівчинка! - здивувався Коля.

- Кругла відмінниця! - констатувала викладачка.

Стасинська попрямувала додому. У самого під'їзду вона зустріла Трійкіну. Дівчинка на рідкість виглядала дуже дивно. Без макіяжу, без підборів, без стильної зачіски, в простих чорних штанях і широкій футболці, більш схожу на облізлий мішок, аніж на гламурний одяг.