Розділ 2

Розділ 2

   На вулиці була прекрасна погода. Сонечко світило надзвичайно яскраво цього дня. Легенький вітерець позбавляв від спеки приємними дотиками прохолоди до шкіри. Я сиділа в кріслі на вулиці і насолоджувалася вихідним. День був просто ідеальним. З моменту розлучення пройшло вже 2 роки. Я з усіх сил намагалася пробачити його. Провівши місяці за самоаналізом, я багато чого усвідомила і тепер дихати стало набагато легше.  Я більше не хотіла згадувати про ті чорні роки мого життя. Про депресію, яка душила мене ночами, сльози, які наверталися на очі безконтрольно наступні 6 місяців після розлучення, безсонні ночі і гори алкоголю. Я не пропускала жодної можливості випити. А якщо починала, то зупиняв мене лише сон. Важко продовжити пити, якщо тебе вирубило. Напиваючись до безпам’ятства, я хотіла залити порожнечу, яка пропалювала мене з середини. По класиці жанру - нічого не виходило, але спроби я не полишала. Розважалася в компанії з такими ж чоловіками, а на ранок мені хотілося шкіру з себе здерти від огиди до самої себе. До мене не могли достукатися ні рідні, ні друзі, ні власний здоровий глузд. Все було марно. Не скажу, що я страждала від розбитого серця. Так, спершу я так думала. Врешті я зрозуміла, що порожнеча всередині мене, це не нещасне кохання - це відсутність самооцінки. Він вирвав її з мене з корінням. Але нічого. Я сильна. На зло всім - я вижила. І зараз могла спокійно ніжитися в кріслі на вулиці. 

   Мене турбувало лише одне - той сон. З часом я забула емоції, які відчувала. Той сон в моїй пам’яті залишився просто приємним, солодким і неповторним, але спогадом, дуже далеким. Я згадувала його з приємним сумом, як роман, який подарував тобі стільки емоцій, але наразі ти читаєш останн. сторінку і розумієш, що це кінець. Але ти будеш ще не раз згадувати той роман з теплотою. Так було і з моїм сном. 

   Я все ще хотіла побачити його знову, але розуміла, що сни рідко повторюються. Іноді я спеціально думала про то сон, аби мені наснилося продовження, бо десь прочитала, що якщо думати про щось, або про когось перед сном, то це насниться. Не працювало. З часом я вже і полишила спроби. Мої стосунки з реальними чоловіками ставаи все більш схожі на здорові і нормальні. Я поверталася до буденного життя. Того життя, від якого так хотіла втекти в дитинстві. Але квартплата сама себе не оплатить. Виявилося, що в дорослому житті тебе рідко питають, що ти хочеш, лише говорять, що треба. 

   Але сьогодні був вихідний, а отже я можу робити, що захочу. Але я і сама не знала чого я хочу. У мене так рідко бували вихідні вільні від різного роду підробітків або університетських термінових завдань, що я навіть не знала, чим саме я хочу зайнятися. Але випивши каву, ромашковий чай та з’ївши кавун встати таки довелося. А поки я вже відірвалася від зручного крісла, треба було бігти кудись, бо крісло було занадто спокусливим, а просидіти єдиний вихідний просто так листаючи смішні картинки в інтернеті - це якось не дуже практично. Я вирішила пройтися по магазинам.

- Привіт, зайнята? - я запитала це з надією, не хотіла йти по магазинам сама.

- Привіт, зараз так, звільнюся аж ввечері, а що? - моя подруга, була одночасно моєю сусідкою. Це доволі зручно, не треба нікуди добиратися, щоб побачитися, максимум на 2 поверх піднятися. Але цього разу вона таки відмовила.

- Та хотіла по магазинам пройтися, в мене нарешті вихідний і хотіла зробити його корисним, треба купити хімію для дому і може речі якісь круті б побачили. Але шкода, що ти зайнята, доведеться йти самій, буде не так весело. - з одного боку самій пройтися не така вже і погана ідея, оскільки останнім часом я полюбила розмовляти сама з собою, але з іншого боку коспанія подруги могла якраз відігнати гнітючі думки про той сон, точніше про те, що більше він мені не сниться.

 - Шкода, я мамі обіцяла з нею побути сьогодні, можливо завтра?

 - Та ні, завтра я вже знову працюю. Не бери в голову, самій теж корисно пройтися. Можливо менше витрачу, коли сама. - я стала справжньою транжирою, особливо останнім часом, і особливо якщо з кимось, тому моя подруга розсміялася у відповідь на мої слова.

- Ти і менше витратити? Ввечері зайду і покажеш, як ти менше витратила. - вона заливалася сміхом, бо чудово знала, що економія і я - це як Північна і Південна Корея, наче поряд, але зрозуміти один одного їм не дано. 

- Добре, бувай. - я поклала слухавку, глибоко видихнула. Ну що ж, отже сьогодні на самоті з собою та думками. 

   Я швидко одягнула джинси та футболку і вийшла здому. До магазину йти було не далеко. Десь хвилин 7 напевне. Я стояла на тротуарі і очікувала зеленого світла світлофора, аби перейти через дорогу. Думки почали роїтись в голові. Я занурилася глибоко в себе. Нарешті зелене світло. Телефон задзижчав. Продовжуючи рух через дорогу, я витягнула телефон і намагалася розгледіти хоча б щось на екрані, оскільки сонячні промені світили прямо на нього, і абсолютно нічого не можна було розгледіти. Як раптом я відчувала поштовх такої сили, що не змогла втриматися на ногах і почала пряме, стрімке падіння. В голові була лише одна думка: “Зараз буде боляче, а ти ще й посеред дороги”. Я міцно зажмурилась очікуючи на біль в п’ятій точці. Але болю не було. Натомість я відчула м’який, приємний дотик рук на плечах. Я розплющила одне око. 

- З тобою все гаразд? - голос звучав дуже знайомим, я озирнулася, очі мої ставали все більшими - це був він.

- Т-так, - лише і змогла видавити з себе я, - ти мені снився!

Хлопець засміявся. Він взяв мене за руку і довів до кінця дороги.

- Ось ти і в безпеці. Більше не падай посеред дороги. - Його блакитні очі дивилися на мене як і тоді, з ніжністю і турботою, його чорне волосся розвівалося на вітру. В мене зник дар мови, я хотіла запитати чи це він, хлопець зі сну, але якщо раптом ні, вийде геть зовсім не зручно... Я мовчала і нагадувала собі золоту рибку в акваріумі. Коли до аквариуму підходить, вона підприває і просто дивиться на тебе, ти на неї, а вона на тебе. От зараз було так само. - Ну я піду, було приємно побачитись. - він помахав рукою і збирався вже йти, я не могла його впустити, а якщо раптом це він і я більше ніколи його не побачу. О, ні, такому не бувати.