ГЛАВА IX «ПОЧАТОК КІНЦЯ»

Минуло кілька місяців. Я все так ж знаходилася у книжковому світі. Ми з Олівером були парою. Відверто кажучи, це були найщасливіші місяці мого життя. Поряд з ним. Ми більше не гралися у якісь незрозумілі ігри, наповнені багатозначними інтригами, між нами була відкритість та щирість. Я могла спокійно, проте так щасливо назвати його своїм коханим, як і він мене своєю красунею.

Я знала, що поступила неправильно по відношенню до самої ж себе, як до автора, до своєї праці та витраченого часу на написання книги, але зараз мені було байдуже.

Сюжет давно змінився, я більше не могла передбачати події на майбутнє, адже уже багато чого було не так, як я писала. Якісь події змінили свій сенс, якихось взагалі не було, з'явилося й багато нового. Я більше не слідувала прописаними мною сценаріями, а просто жила. Була собою, говорила та робила те, що вважала за потрібне на даний момент, а не те, що вважала, пишучи цю сцену у м'якому ліжку. Я зрівнялася своєю сутністю з іншими героями, була, як вони. Простою, щасливою людиною.

Я знала, що попереду мають бути складні випробування для нас усіх. Кульмінація сюжету. Мала знову дати знати про себе антагоністка. Белатриса мала вбити свою бізнес конкурентку, що мало розслідувати детективне агентство. Потім мала викрасти мене, а під час мого порятунку вбити Алана і, як я писала перед тим, як потрапила у цей світ, Олівера. Проте я сподівалася на те, що цього всього не буде, або ж цей сюжетний поворот буде м’якшим, адже багато чого в сюжеті змінилося, тож, можливо, і ці події також поміняються. В тім, зараз я несильно хвилювалася з цього приводу …Поки що.

*Кінець лютого, Лондон*

Ми були у своїй кімнаті. Олівер був у напів дрімі: він лежав із напів заплющеними очима, періодично розминаючи шкіру на моїй спині. Я, поклавши голову йому на груди, лежала поряд, пригорнувшись до нього. Ми дивилися фільм. Точніше, дивилася я, а Олівер майже дрімав. Взагалі він полюбляв щось подивитися, рідко засинав чи нудьгував під час перегляду, але сьогодні, чомусь, його хилило на сон.

В якийсь момент я озирнулася на нього, тихо, аби у разі не розбудити його, запитавши:

-Ти спиш?

Він задихав частіше, від чого моя голова кілька разів підійнялася вгору та вниз разом з його грудною кліткою.

-Ні, - проковтнувши слину, відповів той, інтенсивніше погладивши мою спину, - я слухаю.

-Таки точно? - запитала я, - мені здається, тебе хилить на сон.

-Можливо, трохи, -  злегка збадьорившись, відповів він, - якийсь у мене сонний настрій просто. Чи то погода, чи ще щось.

Я поставила фільм на паузу, після чого знову пригорнулася до нього. Навколо запанувала тиша. Я лише чула, як б'ється його серце. Олівер поцілував мене в голову, обійнявши міцніше. Мене із новою силою охопив теплий аромат шафрану та малини – його улюблених парфумів.

Я любила, коли між нами виникали такі тихі, спокійні, проте такі теплі моменти. Лагідна тиша навколо та його зігріваючі обійми…

В якийсь момент Олівер, заховавши ніс у моєму волоссі, прочистив горло та тихо пробурмотів:

-Як я тебе кохаю…

Я коротко засміялася, промовивши:

-Я тебе все одно більше).

-І чим ж ти вимірювала?) – всміхнувся він, - термометром, лінійкою, вагами?)

-Однак довга лінійка б знадобилась).

Він знову посміхнувся, розчулюючись моїми відповідями.

-Наскільки довга?)

-В сенсі? – не зрозуміла я.

-Коли ти зрозуміла, що кохаєш мене?

Таке раптове запитання змусило мене замислитись. Дійсно, а коли? Я згадала, як мучилась колись, адже мала покохати іншого. Та зараз відчувала, що зробила правильний вибір. По відношенню до себе як людини. Я відповіла, посміхнувшись:

-Не пам’ятаю точно. Але мені не знадобилося багато часу). А ти?)

Тепер і Олівер замислився. Він подумав кілька секунд, а потім відповів:

-Напевно, тоді ж само. Знаєш… Ти була не такою, як всі. Я коли побачив тебе вперше, довго не міг перестати думати про тебе, таке враження ти на мене справила. Така харизма, манера спілкування, зовнішність… Та ти запаморочила мені голову). Я не знаю, приворожила? Зачаклувала?)

Я слухала це все із неабияким розчуленням. Він розповідав про мене із таким захопленням у голосі, із таким теплом, що мені здавалося, що цими почуттями він і жив увесь цей час. Хоча, скоріш за все, так воно і було насправді.

Олівер неймовірно дорожив мною і нашими стосунками. Щодня він говорив мені багато приємних та теплих слів, завжди підтримував та допомагав. Я була його музою, його надією та спокоєм, як і він моїм.

-Невже я настільки вразила тебе?) – запитала я, кокетно всміхнувшись.

-Настільки, що я по вуха закохався, як бачиш).

Я підійняла голову, глянувши на нього. Він закохано дивився на мене, ніби намагаючись вивчити кожну рису мого обличчя, аби навічно закарбувати мій образ у своїй свідомості. У його очах зараз було стільки всього… Там читалося щастя, лагідність, тепло, якесь захоплення та, звичайно, кохання. Найчистіше кохання.

Ми зрозуміли одне одного без слів і уже наступної миті зімкнули губи у лагідному, проте солодкому та яскравому поцілунку. Я заплющила очі від насолоди, розтанувши у його обіймах. Я відчувала його палку любов кожною клітинкою свого тіла та кожною частинкою своєї душі. Вона гаряче торкалася мого серця, черговий раз переконуючи мене: це таки дійсно той самий. Я ні про що не жаліла. Це було воно. Те саме кохання, якого я шукала, яке описували у книгах, і про яке складають мрії.

*Минуло кілька днів*

Цей ранок розпочався із того, що нас усіх терміново зібрали у головній залі.

Джейн посумніло обвела усіх поглядом та, зітхнувши і зібравшись з думками, промовила:

-Ми маємо нову, на мою думку, складну справу, - вона зупинилась, аби хтось поставив якесь питання, але всі промовчали, тому Джейн продовжила: цієї ночі вбили Скай Сміт. Пам'ятаєте? Ту, в якої пів року тому машину викрали? Тільки що зателефонувала дівчина, яка виявилась сестрою постраждалої. Вона не дала ніяких подробиць, лише коротко розповіла, що знайшла Скай зранку із перерізаним горлом у власному будинку, та залишила адресу.