ГЛАВА II «ЗНАЙОМСТВО»

Ні. Я розплющила очі наступного ранку та одразу, ще навіть до кінця не прокинувшись, окинула приміщення навколо себе поглядом. Очі ще рефлекторно мружились від раптового ранкового світла, що било з вікна, проте це не завадило мені зрозуміти, що я знаходжусь все ж у тому світі, у тій самій кімнаті, де вчора заснула, та у тілі своєї героїні. «Та щоб його!» - промайнуло у моїй голові. Я впала на спину, затуливши обличчя подушкою, що стояла поруч.

«І що мені робити?( - уже дещо сумно думала я, - якщо я тут, що відбувається зі мною у реальному світі? Цікаве питання… Ох, я ж нічого не зможу вдіяти у цій абсурдній ситуації(. Притримуватимусь теорії, що це довге та неймовірно яскраве сновидіння. Книгу навіть про це окрему напишу, якщо буду усе пам’ятати».

Із такими думками я неохоче вилізла із теплого ліжка та попленталася у ванну кімнату. Я пам’ятала, що за сюжетом книги, який я прописала, цього ранку я мала зайти до Джейн, це була моя колега та майбутня подруга. Вона мала мені сьогодні розповісти про справи детективно агентства, де я, тобто Кетрін, тепер працювала та іншу маячню.

Також я пам’ятала, що зараз мала знову посваритися із Даніелем, а потім піти на прогулянку з Олівером, що має стати моїм товаришем. Мої реальні подруги, що читали мої книжки, захоплювалися постаттю останнього персонажа, вважаючи його ідеальним чоловіком. Особисто я ж не виділяла його з-поміж інших героїв, адже як автор любила їх усіх однаково.

Тож, пригадавши увесь ланцюжок подій та свої приблизні репліки, я, морально налаштувавши себе на чергову перепалку зі своїм типу начальником, направилась до центральної зали. За сюжетом я мала сюди прийти задля того, аби моя колега пояснила мені різні робочі нюанси, та її тут не було. Я намагалася запитати про це Даніеля, але з цього вийшла цілковита маячня…

«Мені починає подобатися цей цирк», - йдучи до його столу, азартно думала я, бажаючи знову подратувати свого персонажа, будучи у тілі головної героїні.

Я повернула голову в бік Даніеля, дивлячись, чим він займається. Той ніяк не відреагував на це, хоча боковим зором мав би помітити. Я протягом кількох секунд просто дивилася на нього, а потім, вдаючи з себе велику акторку, байдуже запитала: 

-Ти не знаєш, де Джейн? 

-Ні, - коротко відповів Даніель. 

-Вона хіба не говорила тобі, як "керівнику", - злегка перекрививши останнє слово, мовила я, - чи у неї з'явилися якісь справи, чи вона себе погано почуває, чи ще якусь причину своєї відсутності? 

-Ти не бачиш, що я зайнятий? - роздратовано кліпнувши, різко промовив детектив, - чи у тебе є якийсь пунктик, аби лишній раз закумарити мене? 

«Який важливий шишка, - насмішкувато подумала я, - а це весело)». Ще вчора я обурювалась сварками із головним героєм, а тепер отримувала від цього задоволення. Моя героїня обурено прижмурила очі, відірвавши спину від спинки дивану.  

-А мені здається, що це твій "пунктик". Ти стабільно обираєш собі особу для цькування, аби самоствердитися, чи що?! Я спокійно поставила тобі запитання, а ти роздув із цього не знати що! 

Його долоня, що стояла на столі, напружено стиснулась, безжалісно зім'явши папір, що попав під руку. Здавалося, той нещасний папірчик під його пальцями зараз ще й вогнем займеться. Але, не дивлячись на злість, що бушувала в ньому, хлопець спокійно промовив: 

-З мамою і татом так будеш розмовляти. Ти забула, що знаходишся на випробувальному терміні? Чи хочеш перейняти частину обов'язків секретаря? 

Я нахилилась ближче, невдоволено блиснувши очима. Відстань між їхніми обличчями скоротилася до десяти сантиметрів. Здавалося, що сітківки їхніх очей зараз вигорять під впертими, напористими поглядами одне одного. 

-Не перейму, бо не маєш права перекласти їх на мене! - нахабно відповіла я. 

-Краще слідкуй за своїми обов'язками, а не за моїми правами, - відповів детектив, повернувшись до своєї роботи. 

-Та ну тебе! Дурень! - кинула я, встаючи та впевнено йдучи до виходу. 

Ця фраза долина олії в вогонь. Гнів, що щосекунди розростався у його душі, вже не вміщався там, загрожуючи вибухнути в будь-який момент. Не встигла я й кроку ступити, як хлопець різко схопив її за край сорочки. Одежина виправилась із спідниці, нижній гудзик розщипнувся. Як автор я знала про цей поворот, проте як героїня сконфужено округлила очі, обурено дивлячись на спокійного детектива. 

-Т-ти?.. Ти що коїш?! - невдоволено скрикнула Кетрін, - відпусти! 

-Ти із начальником поліції теж так спілкувалась? 

Я коротко засміялась, іронічно запитавши: 

-А ти себе до начальника поліції рівняєш?

Я почала ще сильніше шарпати кінчик сорочки.

-Краще не сіпайся, якщо не хочеш порвати свій одяг, - абсолютно спокійно мовив Даніель, все ще сильно стискаючи в своїй долоні мою сорочку.

-А ти відпусти! Що тобі взагалі від мене потрібно?!

-Нічого, просто хотів показати, що за період всієї цієї дискусії, я майже не виразив ні однієї емоції, а ти - цілу палітру негативу. Якщо ти працюєш в детективні сфері, маєш знати, що виражати свої емоції в дискусії із противником крайньо небезпечно, адже ти показуєш що ти слабка морально; а значить детектив з тебе, Кетрін, ніякий, але я в принципі і не здивований, всі жінки такі, - відпустивши сорочку Кетрін, мовив Даніель.

Знаючи про цей поворот завчасно, проте відчувати смак поразки було все одно неприємно. Виходячи із зали, я ще раз демонстративно повторила: 

-Дурень!

Відігравши свою роль, я невимушено підіймалася сходами вгору, хоча все одно вдавала вигляд, ніби то дуже роздратована. Хто його знає, а раптом ця дрібниця потім на сюжеті відіб’ється, ще книгу потім заново переписувати не вистачало.

Я дозволила собі трохи розслабитись, тож забула, що зараз раптом хтось, хто йшов навпроти, виставив руку переді мною, легко перехопивши за талію. Я зі щирим збентеженням підійняла очі, побачивши перед собою усміхненого Олівера. Його сірі очі дивилися на мене щиро та із деякою легкою, світлою іронією. Його міцна, сильна рука м’яко обвивала мою талію. Побачивши його перед собою, я зрозуміла, що ця «реальність» перевершила усі мої уявлення. Схоже, мої подруги таки мали рацію. Він дійсно ідеальний.