Третього не даного

КУДИ НІЧ, ТУДИ І СОН.

Була ніч, хоча  вже світало. Вася Жежера, вирваний з обойм Морфею, сидів на постелі й чухав  потилицю, пригадуючи свій каламутний сон.

Снилась йому риба, що бовтається на мотузці.     

Риба для жінок, забідкався Жежера, який трепетно ставився  до своїх снів, то вагітність. Для чоловіків — нічого хорошого. Щось має статися.  

    — В якій області?

     — В поганій області!  

Припустив  на кухню, запалив конфорку й довго дивився на вогонь. Потім уставившись  у вікно, промовивши три рази:

 — Куди ніч, туди й сон!

А думки скакали як чорти на пательні.

Чи допоможе?   

Вранці Жежера як завжди, трішки пом’ятий. Голову ломить, руки трясуться.

Прийшов на роботу й обомлів, побачивши на підвіконні розбитий стакан, а вода, яку відстоював, щоб випити натще, залила документ. Причому, притопило документ вдруге.   

 — Навіть так! — тарахнув долонею по столу, від чого задеренчав  другий стакан. Змахнув скло під стіл далі ногою. Заворушився, зарухався — увесь у  роботі. Хоча в роті — сушняк. Ближче до обіду перемістився на балкон з чашкою чаю, який  був такої міцності, що ложка  піднеслася  сторч.

Витягнув шию, заглядівся  на «архівних дівчат» що крокували  в ногу площею. Не зважаючи на кінець квітня, одягнені вони були в фуфайки кольору хакі, бо працювали в неопалюваних приміщеннях колишнього монастирського комплексу.

В Старому місті знали — інтелігентні дамочки в фуфайках, значить, з архіву. Щось провітрюють і просушують в чорних халатах, працівники фондів. Екскурсоводи в зручних туфлях на низькому ходу. Всі — свої!

Своя компанія!

На сходах  їдальні №5 свої “в дошку” також. Так рано, а вони вже в устілку…Такий пивбар зорганізували, хоч зараз пристроюйся.

Задумався музейник  і думки його  предметні.

 — Куплю  на обід, — розвеселився серцем, — пляшечку  пива.  Може й дві.

 І стало  не так сумно на душі, день одразу наповнився якимось - таким сенсом. Давно підмітив, коли пиво  не пити, не їсти шашликів, морда стає меншою, утім, не  такою задьористою.   

Коби не лінь, ох, чого б не досяг по життю. Приклавши хоч каплю зусиль, на які  б  його не піднесло вершини! 

Його душа — пристановище світла, розкрилася назустріч прекрасному, тому й не прочув, як у двері увійшла й  застигла там безпосередня його начальниця Завадська Галина.

     — Чай, значить, каву  попиваємо. І про що тільки  ти  думаєш? — почала  вона благодушно, десь навіть лагідно.

У Жежери, треба віддати  належне, ні один мускул не дриґнув на мужньому обличчі.

Втупився в чашку, розгадуючи за чаїнками, чим закінчиться  нинішній двобій з зав. фондів. Виходило — сваркою.

Як особа жіночої статі, Завадська не пробуджувала в чоловіках виняткових емоцій. Шпичка — шпичкою, з рудавістю у волосах.

   Але ці її очі…В них такий войовничий вогонь…

Такий повносилий дух!

Жежера, самому  стидно, якось було влюбився в неї. Вірніше вважав, що закохався й між ними відбувається дещо  потаємне, що належить тільки обом.    А втім, ні на що не надіявся. І не буде надіятися!  Навчився, одначе, блокувати  удари шефа, відповідати на них контрударами. Тому й огризнувся одразу.

 — Про секс, думаю, з нашою Фросиною.

   І слабко посміхався, презирливий.

(Фросина  — технічка в  відділі, поштива матрона років  отак за 60)

Завадська  зневажливо підтиснула тонкі губи.

    — В тебе  одне  в голові!  —   вся в негативних емоціях

    — Не перебільшуйте. — пробуркотів немилосердний Вася — метр

шістдесят шість сантиметрів суцільної сексуальності й харизми. — І не запитуйте, коли  все наперед знаєте!

Зав. фондів підскочила, немов на неї плюснули кип’ятком з чайника.

    — Ти будеш працювати? Так? Ні? Ну?

   Питання, що викликало гомеричний сміх.

    —  За такі гроші, заспокойтеся!  — аж зсудомився Вася. —  Я вже  зробив  належні   записи у книгу вступу. І давно!

Завадська зміряла його холодним  поглядом:

— Святому Петру  поясниш, щоби в рай пропустив без черги! І похопилась з перевіркою, відкинувши з дороги два стільці, один за одним.

    — Жінки! — сплюнув Жежера, попавши  в центр лопуха під балконом. — Як би не напружувались, помножити два на два не тямлять. А що вже казати  три на вісім?