ОДНОГО РАЗУ В СОНЯЧНІЙ АВСТРАЛІЇ

Мореас Фрост

                                             ОДНОГО РАЗУ В СОНЯЧНІЙ АВСТРАЛІЇ

   Несподівана, забавна та вражаюча романтична

пригода Головного Героя у невеличкому містечку

на південному сході узбережжя Австралії

      Сталася зі мною ця мила, романтична історія, можна сказати, на краю світу, в південній півкулі, в маленькому містечку під назвою Кембла, на узбережжі Тасманова моря (південніше міста Сідней), що на південному сході далекого австралійського континенту. Повне його ім'я - Порт Кембла. Тут наше судно стояло біля причалу під завантаженням пшениці.

      Через тривалу стоянку з різних причин любителі пляжної екзотики із задоволенням пристрастилися до походів на знаменний місцевий пляж з відкритим морем, розташований по інший бік вузького півострова, що витягнувся довгою дугою. На його серединній частині якраз і розташовувалося саме містечко. А більше тут і робити-то було нічого, і дивитися теж, і ходити нікуди.

      Шикарне безкрає узбережжя. Мальовнича квітуча природа. Пишність погоди виключно радувала, щедро огортаючи святом душу. Вона, можна сказати, натхненно співала. На противагу тій лютій зимі приморського Владивостока, з якого ми з превеликим задоволенням «сквозонули» якихось кілька тижнів тому, тут просто рай неземний - самий розпал чудного спекотного літа. Інфраструктура в районі екзотичного пляжу - непередавана фантастика!

      На судні, на наше щастя і задоволення, було на рідкість лояльне керівництво. Можна говорити, нам відверто пощастило. Тому як не зайнятим на вахтах і роботах можливість виходу в город, по суті, надавалася вільною, без обмежень за часом, щоправда, до заходу сонця. До того ж без запису в спеціальному журналі «звільнень» і без традиційних одіозних «трійок». Адже за незаперечним законом, при звільненнях у місто в зарубіжних портах, моряків зобов'язували сходити з борту судна тільки у складі групи з трьох членів екіпажу, ще й на чолі когось із осіб командного складу. А тут - просто-таки неприродна розкіш вольниці. Рідко в моїй практиці бувало подібне - ступай куди заманеться, навіть на самоті, тільки обов'язково вчасно доводь до відома безпосереднього начальства про свій похід.

      Проте повального ажіотажу щодо виходу на берег в екіпажі не спостерігалося, а тим паче тут, по суті, в дрібному містечку, ще й в умовах дорожнечі пари-трійки місцевих галантерейних магазинів. До чого дорогоцінну валюту бездарно витрачати?.. Не сьогодні-завтра неодмінно засвітиться можливість вдячно вкласти свої кровні в незрівнянно більш прийнятному місці і з куди більшою вигодою. Не додавало оптимізму й бажання топати при спекоті кілометра з півтора, а то й більше, спочатку перетинаючи квартали міста, а потім і відкритою місцевістю під палючим сонцем. Ну що там робити, на тому пляжі?!... Подумаєш, дивовижа яка!.. Та й басейн той, що вже такого там рас-такого забійного для бувалих моряків?! Куди вже приємніше пару зайвих годин відпочити в тиші рідної каюти в благодаті прохолоди кондиціонера.

       Загалом, любителів пляжних вилазок хоч було і не настільки багато, але все ж такі були. До їх числа влився і я. Охочі розім'ятися на волі, як правило, подорожували компаніями за інтересами, дорогою незмінно затарювалися різних сортів смачним сухим виноградним вином (мабуть, єдине, що можна було тут купити, на подив, за копійчаною ціною, дешевше за воду). Причому продавалося воно не в скляній тарі, до чого ми звикли на батьківщині, а у своєрідних фольгованих бурдючках, що рятувало їхній вміст від надмірного перегріву, і незмінним об'ємом в один галон (приблизно 4 літри). Що цінно, бурдюки оснащалися вбудованими в них невеликими краниками. Вся ця пишність «одягалася» в барвисту картонну коробку із заводською ручкою. Треба сказати, ну ду-у-же чарівна і корисна штукенція для подібних пікніків! Придумано прямо як для нас, пляжників, спеціально! До того ж, беручи до уваги відмінну якість тутешніх натуральних напоїв, їхню мізерну ціну і, що зовсім не менш важливо, об'єм. За час довгої стоянки ми перепробували найрізноманітніші сорти тутешніх вин. Безумовно, ці втішні обставини надавали нашим походам незрівнянно приємнішого відтінку.

      ... Перетинаємо територію містечка, ненав'язливо просуваючись у бік відомого і вже славно випробуваного нами пляжу, з четвертим механіком на пару, ведучи нехитрі розмови. Час - ранковий. До мети ще майже з кілометр «пилити» під прицілом сонця, що вже досить розгулялося. Подумалося, а зовсім не завадило б у таку спекотну погоду здолати залишок шляху з максимально можливим кайфом - злегка охолодившись. А тут... на тобі, як на замовлення, прямуємо повз виносну торгівлю, майже поруч із дорогою. Залишаю свого товариша, перериваючи нашу бесіду на півслові, мовляв, кілька секунд почекай, а сам поспішаю прикупити морозиво в поміченої мною ще здалека дівчини-продавщиці.

      Уже на близькому підході уважним поглядом вихоплюю більш детальний портрет юної особи за прилавком. Дивлюся, а нічого так собі, гарненьке дівчаточко. Та й не просто «нічого так», а дуже навіть «чого» - і гнучка, і струнка, та й, що казати, на личенько чарівна. А яка мила усмішка!.. Щоправда, не зрозуміти, чому чи кому посміхається (чи не мені?.. - нескромно фантазую). Швидше за все, чудовий настрій у дівулі, раз щось собі самозабутньо наспівує ніжним, приємним голоском. Загалом, така собі темноволоса кралечка з акуратно скроєною, легкою і витонченою дівочою фігуркою. А з одягу-то на ній - всього нічого! Зухвало вражає юне тіло дівиці-красуні! Але ж я тут, перед її поглядом, «намалювався» зовсім не з жіночого питання, а всього-на-всього - за звичайним морозивом. Зате для себе все, що треба, зацікавлено зазначив...

      Однак я от і сам не можу зрозуміти - ну, просто страшенно соромно - і чому мене таким чудернацьки дивним, навіть диким чином «перемкнуло»?!... Адже розмовною англійською, в принципі, володів у міру непогано. А вже як морозиво називається, для мене, само собою, секретом ніколи не було. Може, виною всьому - наша спонтанна попутна розмова з механіком про перипетії не настільки давнього, двома місяцями раніше, короткочасного проміжного візиту нашого судна до засніженого Магадана з його криголамними проводками до неприступного й скутого кригою причалу?.. Настільки придавило мене спогадами?.. Проте ще напевно сама юна продавщиця полонила ніяк не менше, це вже точно! Навіть не обговорюється! Вже самому-то собі можна сміливо зізнатися... Дівоча краса явно зачепила чутливі струни чуттєвої душі блукача морів. Своєю непомірно зазивною, симпатичною приємністю літньої ранкової свіжості, що від неї ллється.