Розділ 50

Не скориставшись машиною, Данілін заглянув у лікарню й забрав Віку на прогулянку. Відчуття в московського слідчого були тяжкими. Треба було вертатися в столицю й рвати ці відносини.

Уловивши невиразність настрою чоловіка, Віка поцікавилася причиною. Той послався на службові неприємності.

Тролейбусом доїхали до магазину спорттоварів, що на проспекті Нахімова. Поруч лежав Приморський парк, зовсім невідомий для приїжджого Даніліна. Пройшлися по алеях, повз катер, піднятий на п'єдестал.

В обрамленні дерев було видне чи то море, чи то небо. Серпанком обрій розмило зовсім. Здавалося, начебто хтось всесильний украв море й замінив його відбиттям небесної блакиті.

Стояла задушлива й липка спека.

Алея закінчувалася терасою, яка піднімалася над акваторією.

Від краєвиду Данілін у стало зле. Земля ледве не пішла з-під ніг.

- Тобі погано?.. - запитала Віка.

Йому було дійсне кепсько. Унизу вузька смуга пляжу була забита людською масою, вона ж просто кишіла в просторі між хвилерізами. А за буями біліли коми вітрил, по акваторії креслили лінії моторні човни. Але що ще неприємніше, від пристані відходили катери.

- Чого вони плавають?.. - він указав на малюсінькі кораблики.

- Погода гарна, от і плавають.

- А в мене чого ти не плавають?.. Там, де я живу?..

- А де ти живеш?

- Близько Виноградного.

- А там плавати ніде: перекати йдуть – мілко дуже.

- А цей от куди поплив? - Олексій ткнув пальцем у прогулянковий теплохід, який саме здавав від понтона.

- Цей прогулянковий…

І, тільки-но Данілін видихнув, Віка додала – немов ударила слідчого під дих.

- А той, що на обрії з'явився – з Єйська, напевно, іде!

- Телефон. Мені терміново потрібний телефон.

-

У спустілому профілакторії, що знаходився на схилі кручі, знайшовся телефон, з якого Данілін подзвонив Лєгушеву. Поки очікував прибуття підкріплення, сходив на пристань. Найгірші підозри підтвердилися – на вузькому пірсі та території, що й примикала, міліції не було й близько.

Навіть раніше Лєгушева примчався Кочура. Потім прикотила міліція. На той час Віка вже була відправлена додому на таксі.

- Він просто купив квиток у касі на березі – на нього ніхто уваги не звернув, пояснив Данілін. - Прогулянковий катер належить не пароплавству, а водній станції заводу. Про нього, природно, усі забули.

Хвиля ліниво ворушила пісок на морському березі. Запізнілі купальники поглядали на пожвавлення, яке відбувалося на понтоні. теплохід, що приплив з Єйська, затримали. Прибув інший теплохід, що катав відпочиваючих до Піщаного пляжу, висадив пасажирів, погасив у салоні світло. І, включивши сирену, відчалив, пішов у сутінки.

Опитали екіпаж. Один матрос дійсно пригадав підходящого під опис чоловіка, який перетнув море позавчора. З ним була начебто б жінка, але її матрос ледь пам'ятав: очі втікачки були сховані за величезними окулярами в товстій пластмасовій оправі, а волосся покриті тонкою хусткою.

У капітана найшлася карта, яку розклали тут, у салоні.

- До Єйська – чотири години ходу. Звідти до вузлового Тихорєцька – дві години на автобусі, - підсумував Данілін. - А звідти півдня їзди, скажемо, до Волгограда, де величезний вокзал, усі напрямки й ніхто Лефтерова там не шукає. У нього вже фори два дні, він міг від'їхати на півтори тисячі кілометрів у будь-яку сторону. Треба повідомляти у всесоюзний розшук! Тепер їх масштаби більше – їм потрібно зникнути в СРСР. Тому портрети на всі вокзали, в усі аеропорти, на всі аеродроми де хоча б «кукурузник» є.

-

Не чекаючи ранку, прийнялися перевіряти медичних працівників. У Країні Рад плинність їх була невеликою, оскільки скрізь їм пропонувалося приблизно те саме. Досить швидко список підозрюваних медиків звузився спершу до трьох, а потім і до однієї особи. Була це, зрозуміло, Валентина. Звільнилася вона без обов'язкового відпрацьовування – їй, нібито, було потрібно терміново виїжджати. Що ще більш важливо – під опис вона підходила чітко.

Зрозуміло, були опитані товариші по службі, але з тим же незначним результатом, що й на заводі. У Валентини, як і в Аркадія, раптом не виявилося близьких друзів. Біографія ж дівчини відрізнялася стислістю. Практично виросла в лікарні, з дитинства небридлива – куди їй іти, крім як не у санітарки?.. Вікторії вдалося уникнути допиту, оскільки працювали вони з Валькой у різних відділеннях. А їх дружбу ніхто особливо й не помічав –дівчата спілкувалися по роботі, а дружили більше поза службою,

Слідство відробило далі – з'явилося на селище з обшуком. З подивом Карпеко довідався, що Валентина жила зовсім недалеко від нього, і вони, напевно, зустрічалися в магазині, по дорозі на роботу.

У сараї знайшли велосипед, банку з відбитками пальців Аркадія.

Бабка була єдиною родичкою Валентини.