Розділ 47

…Близько півночі влаштували нараду, на якій говорили правильні, але цілком очевидні слова.

- …Його портрети розмножте, надішліть на вокзал, в аеропорт, на морвокзал, - розпорядився начальник ждановської міліції. - Лінійним відділам міліції забезпечити огляд усіх електричок на всьому шляху слідування – раптом на якімсь полустанку сяде. Нехай у кожну щілину заглядають, у кожний туалет. Само собою, перевіряти кожну машину на виїзді з міста. Чули? Кожну! І путівці… Один раз він по них пішов. Пости, засідки, патрулювання з повітря. Поки не піймаємо – вихідні відміняються. Повідомляйте республіканський розшук. Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Ворошиловградська – у першу чергу. І ще! Ростов-на-Дону теж сповістити!

Карпеко побоювався розносу, але міліцейське начальство було стриманим, імовірно через те, що нарада була розширеною. На нараді був присутній і Лєгушев, і Кочура. Причому сиділи вони поруч, як би пояснюючи знаючим: вони люди насамперед однієї номенклатурної крові, а вже потім – суперники.

- А якщо через море? - обертаючи в пальцях олівець, припустив Карпеко. - До того берега – п'ятдесят кілометрів. Швидкість моторного човна – кілометрів двадцять - тридцять у годину. Це два-три години ходу.

У відповідь начальник Іллічівського РВВС, Одіссей Георгійович Папакиця покачав головою:

- На човні через відкрите море – ризиковано, запропонуй комусь – не погодиться, запідозрить недобре.

Данілін взагалі слабко представляв, як це море можна було переплисти. Йому представився втікач, який пливе на надувному матраці із крихітним веслом або шльопає плицями водяного велосипеда.

- Міг поцупити човен? - ліниво припустив Данілін . - Або купити?

- Продати човен їм не могли – усі вони зареєстровані. А ось мотор можна купити в спорттоварах. Але можна перевірити - не чи пропадали човни за останній тиждень, - настільки ж ліниво відповів Карпеко.

- А якщо заляже?.. - втрутився в розмову Кочура.

- Тем простіше. На кожний стовп причепимо його портрет, перетрусимо всіх. Знайдемо. І головне…

За вікном загуркотів-заверещав черговий тролейбус і покотився вниз по вулиці – до моря й до вокзалу.

- Це тільки в казці буває: пішов, куди ока дивляться, - проговорив начальник міліції, дивлячись у темряву за вікном. - А реальна людина, навіть якщо біжить, то щось її змушує вибирати дорогу – спогади, чиїсь ради, особисті комплекси. Довідайтеся про нього все. У нього повинні бути родичи – перевірте їх до четвертого коліна. З'ясуєте, з ким він дружив в армії, в інституті, з ким сидів за однією партою – аж до дитячого садка. Армійська дружба вже одного разу спрацювала, як бачимо. У мозки йому треба залізти, вирішити, куди б ти пішов, якби був їм.

Час був пізнім, усі утомилися, і нараду закруглили…

-

…Відпочив Карпеко у своєму кабінеті, зібравши чотири стільця. Під голову він поклав бронежилет, а кобуру з «стечкіним» повісив на спинку одного зі стільців. Утома дала про себе знати – слідчий спав міцно, і совість його після скоєного вбивства теж спала безпробудно. Тільки після пробудження на такому одрі жорстоко боліли ребра.

Сергій глянув на годинник – було близько восьмої ранку. Приклав їх до вуха – не чи зупинилися?.. Однак анкер дрібно стукав, відзначаючи секунди.

Очевидно, що вночі нічого не трапилося – інакше б його сон був перерваний жорстоко й безцеремонно. І зі спокійною совістю Карпеко приготував свій сніданок – солодкий міцний чай з кислими житніми сухарями.

Сергій зовсім не шкодував про проспаний час. Який зиск, якби вони провели всю ніч у міркуваннях, бадьорячи себе сигаретами й кавою? Однаково б до ранку утома взяла своє. Удень би погано працював розум, а до ночі звалилися б з ніг. Злодієві теж треба іноді спати.

Потім Карпеко відправився чистити зуби й безпечною тупою бритвою скоблив обличчя, наспівуючи легковажний мотив з «Ранкової пошти». Справи йшли добре. Учора опівдні трапилася катастрофа, однак же, до ночі положення вийшло трохи виправити. Вдалося визначити не підозрюваних, а винних. Причому один уже перебував у морзі. Другий був приреченим.

З вбиральні Карпеко спустився до вартівні. Дійсно, за ніч нічого особливого не відбулося. Район, здавалося, притихнув злякано після нічних подій. Чоловіки побоювалися лупцювати дружин, хулігани не били скла, п'яні не бешкетували.

Незабаром прибув Данілін – вид він мав м'ятий. На ніч його визначили в готель, що перебувала поруч із плавбасейном. Спав слідчий у номері-люкс, заброньованому по номенклатурній квоті. Вірніше сказати – намагався заснути. Йому все здавалося, що вдалечині він чує верескливо-жалібне мукання сирени. Данілін раз у раз прикладав до вуха слухавку телефону, перевіряючи – чи працює апарат, не чи ушкоджена лінія.

Дивлячись на свого колегу, Карпеко в душі трохи зловтішався. А що цей приїжджий думав? Що він сюди у відпустку приїхав? Справу розкриє на очах здивованих провінціалів, на сонечку погріється й додому?

Знову була влаштована рада, на якій мало говорили й багато думали.

- План був побудований на людській пересічності. Якщо бажаєте – нудьзі, - сказав Данілін. - На тому, що певні вхідні сигнали завжди перетворяться в ті самі дії. Якщо немає води – у столової санітарний день. Якщо комусь у цеху стало погано – за півгодини приїде «швидка». І, припущу кроки, що будуть зроблені грабіжниками, теж повинні бути десь на поверхні.