Розділ 40

На прохідний повинні були перевіряти перепустки, а після трударям ставилося в обов'язок залишати їх у табельній. Але вахтери традиційно позіхали, а табельниці, як то кажуть, «малювали вісімки», не особливо звертаючи увагу на зміст чарунок пропускного табло.

Аркадій і Пашка зайшли десь без години північ разом із третьою зміною - далі на території заводу було не так уже й важко загубитися.

У цей час завод нагадував парк – шуміли дерева, висаджені уздовж доріг, дув свіжий вітер. І лише вантажівка, що тягла на причепі якусь ємність, могла зруйнувати ідилію.

- Ти таблетки не забув?.. - запитав Аркадій.

Павло поплескав себе по кишені на сорочці-бобочці.

- Із мною.

В аптеці були куплені таблетки кофеїну. За планом Павло повинен був підкинути його в чифір майстрові з ділянки розкрою полотнищ. Майстер сидів ще при Сталіні по політичній статті, впадав у табірну ностальгію й чифірив в обідню перерву. Від кофеїну в чифірі в нього прихопить серце. Викличуть швидку, і її виклик стане сигналом початку операції.

Втім, ще було потрібно нейтралізувати їдальню.

Аркадій у той час відчував усю крихкість свого плану – адже все могло піти якось інакше.

Очікували вони на другому поверсі недобудованого будинку насосної станції.

Як дивно – але Аркадій зовсім не відчував хвилювання. І час ішов не швидко й не повільно, а як завжди. Добре було б почитати книжечку, але її не було. Та й запалений ліхтар міг їх видати. Можливо, таке відчуття панувало тому, що ще не пізно було все скасувати.

Павло навіть здрімнув на аркушах картону кинутих на бетонну підлогу.

Над заводом висіло безхмарне й зоряне небо.

А коли почало світати, Аркадій дістав газовий ключ, сказав:

- Пора.

-

Уночі вода в корпусі була без потреби, і її відсутність помітили, коли в лазню прийшли митися робітники із третьої зміни. До того години вода затопила весь колектор і била фонтаном через люк.

Робітники пішли з лазні брудними й злими.

Нова зміна настільки сильно води не потребувала, паче досвід підказував, що до вечора її дадуть. Тому що цех потребував тонни рідини для охолоджувальних ванн, для приготування змазуючо-охолоджуючої рідини.

Але раніше ранкової зміни в їдальню приходили кухари – близько шести, щоб нагодувавши робітників, закритися й піти додому у два. Звичайно спочатку пили міцний чай, щоб остаточно прокинутися, відчиняли опечатану комору, холодильники, де зберігалися продукти. Починали гріти воду, щоб до десяти відкритися й впустити перших зголоднілих, нагодувати їх гарячими пиріжками, борщем.

Але в той день, відкривши кран, завідувач їдальні не виявив там води. Прийнявся дзвонити начальникові паросилового цеху, який відповідав, серед іншого, за водопостачання.

- Якщо в крані немає води… - пожартував начальник цеху, натякаючи на не зовсім російську національність завідувача. - Знаю, що немає. Велика аварія на трасі. Залило колектор. Не обіцяю, що сьогодні взагалі воду дам.

У їдальні засперечались – розходитися чи ні. Бажаючих сидіти й полудня чекати зарплати найшлося небагато, в усіх були дома справи. А гроші, як тоді гадали, ціліше будуть.

Завідувач оголосив санітарний день, оскільки таргани знахабніли. Засипали все отрутою, закрили вікна й відправилися по домах.

Години до дев'ятої біля фонтануючого колодязя зібралися «водяні» з енергетичного цеху. Прийшовши, як водиться, улаштували раду – що ж робити. Випливало, звичайно ж, перекрити вентиль десь вище по трубі, ближче до насоса або зовсім вирубати насос. Але на магістралі перебували інші цехи, і насос вимикати заборонили. Тому засперечалися, у якому колодязі і якою засувкою треба перекривати затоплену лінію. Також була потрібна мотопомпа, щоб відкачати воду й добратися до пориву.

Тому робота перервалася й не почавшись – хтось пішов звірятися по кресленням, хтось відправився за помпою. Ті, хто залишилися, розташувалися біля колодязя. Було непогано. Даруючи прохолодь, дзюрчала вода, перетворюючи нудні заводські алеї в лісисті береги якоїсь ріки. Гріла думка про прийдешню зарплату, неминучу, як дембель.

Лише коли час наблизився до десяти, робота пішла – перекрили лінію й відразу прийнялися відкачувати воду. Саме приїхав Старий, який проводив огляд території перед нарадою. Він невдоволено оглянув місце аварії, потьопав по калюжах, що утворилися, зазирнув у ще неосушений колектор. Так нічого й не сказав робітникам, але по обличчю було видно – незадоволений. Втім, це мало що значило – він був незадоволеним завжди.

І от коли вода вже відкачали майже до дна колодязя, під землю спустився ремонтник, щоб оцінити масштаб пориву. Але пориву не було. Хтось перекрив трубу, що веде в побутовий корпус, і відкрив вентиль аварійного скидання. Газовий ключ, яким, мабуть, крутили засувки, лежав поруч.

- Шкідники! При Сталіні за таке розстрілювали! - крикнув ремонтник, стоячи по коліно у воді.

Але в його голосі було явне задоволення – не треба було ставити хомут або врізати новий шматок труби. Було потрібно лише закрити засувку скидання й подати напір на лінію.