Розділ 32

Радянський Союз твердив про своє миролюбство, однак збирав зброю й боєприпаси з наполегливістю закоренілого піромана. Так, у частині, де служив Аркадій і Павло, був склад, ледве не під стелю забитий цілком придатними й змазаними ППШ і ППС. Очевидно, їх привезли сюди ще у війну, а потім не те виявилося клопітно вивозити, не те були якісь інші задуми.

Склад, звичайно, охоронявся, його ворота були опечатаними. Але періодично його відкривали для ревізії. І солдати фотографувалися, бешкетували, зображуючи бійців з іншої – Вітчизняної війни.

Аркаша теж крутив пістолети-кулемети, які по конструкції й принципу сильно відрізнялися від стоячого на озброєнні «Калашникова». Особливо подобалися аскетизм і вишуканість ППС.

І тим пам'ятним для міста літом Аркадій згадав принцип роботи зброї іншої епохи. Адже випиляти в гаражі або в майстерні професійно-технічного училища аналог АК було нереально. Можливо, «Калашников» навмисно сконструювали складним, щоб його не повторювали всі, кому не ліньки.

Набої до АК - пляшкової конусної форми, безфланцеві, а гвинтівкові – так ще й із фланцем. Такі, якщо й дістанеш, так не те що в обойму не укладеш – під них ствол у гаражі не зробиш. Інша справа – патрон «дрібнокаліберки». У болванці отвір просвердлив – от тобі й ствол.

З «макаровським» трохи складніше, але теж у дві-три операції можна укластися. Але дев'ятиміліметровий набій відмінно лягає в обойму, а от малокаліберний спробуй упакувати.

Але Аркадій виклик прийняв і з ним упорався. Спершу в учнівському зошиті, а потім на аркуші міліметрівки він креслив, потім з картону вирізав профілі деталей, збирав їх на голках, дивився, як вони входять у зачеплення.

Потім узявся за деталіровку. В основу ствольної коробки лягла безшовна труба, що дозволило деякі елементи згвинчувати. Знову ж, виготовлялися деталі на токарських верстатах, яких у заводі була сила силенна.

Як пізніше встановило слідство, Аркадію навіть удалося розцехувати виготовлення. Креслення затвора, заглушок ствольної коробки й деяких тяг він віддав в інші цехи, і там їх виточили за пляшку без розмов, паче, деякі елементи на кресленнях були відсутні, і з'явилися на деталях лише після доведення Аркадієм.

Десь через тиждень у квартирі в друзів лежало три пістолети-кулемета – два під дрібнокаліберку, один - під патрон з «Макарова». Втратами спрощення було те, що вогонь із подібного агрегату вівся тільки чергами.

-

Літо 76-го було, хоч і спекотним, але дощовим. У вогкості й жарі виростали гриби там, де їх ніколи не було. З'являлися й відверті поганки, але було багато інших, схожих на грузді. Вони були, імовірно, їстівними – багато громадян їх збирали й варили. Але пізніше деякі опинялися в кишковому відділенні.

На газонах ледве не за ніч по пояс піднімалася трава, з нею до знемоги боролися з косами й газонокосарками озеленювачі. Але варто було пройти дощу, як трава знову йшла в черговий наступ.

У місті якийсь статус-кво зберігався, але за містом буйствували трави. У садах між деревами вони вимахнули по пояс і легко приховували собак, які там водилися.

У вихідні на велосипедах Пашка й Аркадій поїхали в поля, за Першу й Другу річку повз тракторний двір, уздовж уже прибраних садів, уздовж полів, засаджених кукурудзою, соняшником.

Друзі намагалися встигнути проскочити однопутку залізної дороги перед локомотивом, але машиніст дав грізний сигнал, і Аркадій велів пригальмувати, не ризикувати. потяг, що віддавав жаром, пройшов повз, і знову пролунав сигнал.

- Не свисти, - крикнув Пашка тепловозу. - Грошей не буде!

Далі дорога розділялася. Праворуч був невеликий хутір, ліва дорога вела далі в сади.

Це перехрестя було знамените тим, що на ньому колись стояв пороховий склад. Під час війни його підірвали. Й осколками навпіл з патронами що не розірвало, засіяло гектари. Хлопчата ще років десять після війни знаходили патрони й закладали їх на рейки старокримської залізничної гілки. Наступному поколінню дісталися осколки й кулі від протитанкових рушниць. Сердечник таких куль цілком успішно різав скло.

У дитинстві Аркадій сюди збігав копати гільзи, але нині було не до них.

У садах знайшли занедбану стайню, у якій і відстріляли свою зброю. Пальба в замкненому приміщенні оглушувала, але зовні, як переконався Аркадій, чутно було небагато. Щоб не допустити розльоту гільз, стріляли з господарських сумок.

Зброя вийшла начебто безвідмовною.

- От це силища! - Павло не міг сховати посмішку.

- Не силища, а дурища. Точність ніяка.

- Ну й нехай! Ми не вбивати йдемо, не змагатися в точності. Наша справа – злякати. Більше шуму й лайки, командир!

-

Літо гарне було відпустками й відсутністю державних свят. З'їзд КПРС відшумів навесні, до жовтневих свят було ще далеко. І начебто не було потреби в штурмівщині.

Але в цеху гримнув переполох – виявилося, що арковий фрезерний верстат монтується з відставанням від графіка, а, вірніше, не монтується зовсім – про нього забули.