Розділ 24

На заводі ледве не від дня його заснування водилися собаки: двірські Знайди, Кудлаї, Клякси, досить схожі поміж собою.

Чумка косила їх. Власники приватних будинків забирали зворушливих цуценят до себе. Але, не маючи природніх ворогів і інших занять, плодилися собаки ще швидше. Збивалися в зграї, які населяли заводські пустирі. Будили охорону гавкотом, ганяли кішок, які мешкали проміж трубопроводами й зайців, які забрідали за заводський паркан. Але на робітників не нападали, а ті відповідно не торкали псів, заводили серед них улюбленців, яких підгодовували.

Старий бродячих собак не любив, і за його наказом двічі в рік улаштовував відстріли. Але попереджені Аркадієм, робітники звичайно ховали вихованців або ж чіпляли їм на шиї саморобні нашийники.

Але цього разу вийшло інакше – викликані Лєгушевим стрілки були несподіванкою. Вони вийшли з непримітного «буханця», їхні малокаліберні гвинтівки здавалися майже іграшковими. Однак же, як виявилося, вони цілком успішно несли смерть.

Собаки особливо не ховалися, не очікуючи від людей подібної підлості. Шум заводу заглушав постріли. А стрілки дерлися на естакади, піднімалися на парапети й звідти, немов боги, уражали своїх жертв.

Коли кривава справа була зроблена, робітником наказано було забрати й зарити падло. Суворі мужики ридали, закопуючи своїх улюбленців.

Звичайно, розстріл не знищив усіх дворняг: уціліли щенята, які втратилися своїх сук, вижили пси, які покинули тимчасово завод по своїх собачих справах. І, оплакуючи свої втрати, пси, які вціліли, вили чи не тиждень до ряду.

- Ти міг би попередити?.. - запитували в Аркадія, який раніше і викликав стрільців.

- Так я-те звідки знав? - відповідав Аркадій. - Нині через нового начальника викликали.

-

Собак, звичайно, було шкода. Жив би Аркаша на селищі, він би неодмінно забрав у будинок якусь Знайду, сколотив би будку, саджав на ланцюг, часом водив би гуляти на річку.

Але зараз думки були про інше. Збиралася головоломка. Якщо в тир телефонував Лєгушев, то й з тиру зателефонують йому ж. А кому Лєгушев доручить виконувати завдання?..

Лефтеров прислухався до своїх відчуттів. Іноді так трапляється: заніс руку над мухою, і почуваєш: нині ця дрібна докучлива тварина не вислизне, у твоїй вона владі тепер. І з людьми теж так буває.

-

Дівчата продовжували прясти Лєгушеву очима, однак же, що з них взяти? Баби – вони і є баби.

Але взагалі номенклатурного принца на заводі не злюбили. Був новоспечений начальник цеху суворий з підлеглими й догідливо веселий з керівництвом.

Начальники цехів, відділів, бюро Лєгушева у своє коло не прийняли. Тому що були вони місцевими, знали один одного з лав тутешнього металургійного інституту, іноді - зі школи. Деяких на завод у перший раз ще дітьми приводили батьки, які працювали тут.

Були цехові командири в першу чергу технарями, і лише остільки-оскільки комуністами.

Ханін жартував, мовляв, Лєгушев-молодший - унікальний керівник: здатний горлати відразу на семерих своїх підлеглих. Правда, яку справу йому не доручи – усе завалить із вишуканістю чавунної гирі, поставленої на натягнутий аркуш паперу.

Лєгушев, звичайно, це розумів. Але таке він положення вважав задовільним, тому що міг спілкуватися з партактивом заводу, та й вважав, що на заводі він тимчасово.

З робітниками склалося ще гірше.

На заводі перша зміна починала працювати в половину сьомого, трударі, які працювали по денних приходили до семи. Інженерно-технічні працівники прибували близько восьми. Колишній начальник цеху з'являвся біля половини восьмого – до цехової планерки. А то й зовсім під'їжджав пізніше, і планерку відкладали, очікували керівника.

Лєгушев став приїжджати на завод до половини сьомого й відразу йшов у цех.

- Ну так, це ж він може на годину більше горлати, - з розумінням кивали головами робітники.

Потім були планерка, на якій гримав Лєгушев, потім денна нарада, де вже кричали на нього.

Після денної наради в цеху наступав затишок. Начальник цеху зачинявся у своєму кабінеті, і дві години звідти не виходив. Як вважали всі – спав. Потім набирався сил і знову йшов у цех.

Владлен віддавав команди, випускав по цехові численні накази, знову репетував.

Є тип людей, які люблять владу заради влади. Їм подобається віддавати накази, подобається підпорядкування людей. Часом накази безглузді, але ж не те головне. Неважливо, яка влада в них – радянська або антирадянська. Головне, що влада.

-

І от одного разу Аркадій вирішився.

У телевізорі заграли «Vibrations» від The Ventures, а це означало – день недільний при кінці, в ефірі «Міжнародна панорама» - «Хроніка, факти, коментарі».

Ще один тиждень пролетів, і завтра на роботу просипатися ранком… Раніше в цей день у квартирі пахнуло вигладженою білизною – Світлана Панасівна готовила синові одяг на роботу. Тепер пахнуло перегаром і димом цигарок Павла.