Розділ 21

З дитинства в громадянах країни Рад виховують колективізм і почуття плеча. Дитячий садок із спільними іграшками, школа, де всякий намагається списати. Та тільки колективізм виростає зовсім не так, як партії й державі того хочеться.

Скажемо, першому руку підняти на голосуванні – вже мужність. Мова йде не про партзбори й подібні сходки – там однаково проголосують «за». Інша справа, коли голосування не для галочки. Сказано голосувати, а ти, хоча й « за» і вважаєш свою справу правою – руку не тягнеш, дивишся на інших. Може, хто ще насмілиться стати першим. І страшно бути не в меншостях, а виявитися єдиним. Тому що дух колективізму знищує індивідуальність.

Зате коли справа стосується особистої вигоди, радянська людина своє не забуває. Прагне мерзотник жити добре, не так як всі.

Жити в СРСР можна було гарно, але якось на узбіччі радянської влади. Буває, ідеш по селищу, і досвідчене око примічає – от паркан зібраний з виштампування. Виштампування - це коли прес вирубує зі смуги металу щось потрібне в народному господарстві – скажемо, заготовки під саперні лопатки. Після преса на смузі залишається ряд отворів, що по контуру нагадує штик лопати. У таких обрізків два шляхи: або на переплавлення, або в когось вийде вивезти їх із заводу й пристосувати в господарстві. Паркан такий й перелазити легко, і видно через нього, що в дворі робиться. А щоб метал не іржавів, його ґрунтують і красять тим, що вдалося з того ж заводу поцупити. Якщо завод, скажемо, вогнегасники робить, то в окрузі всі забори пофарбовані червоною фарбою. Якщо, припустимо, цистерни – то фарба коричневого або сірого кольору.

У магазинах дверні дзвінки погань. Не годяться, щоб на заборі повісити, навіть від роси їх замикає. Але їх можна замінити кінцевими вимикачами, які не те що під дощем, а в бруді скільки-то років працюють.

Кому заліза на паркан не вистачило, той городить його зі штахетника. Планки з економії ставлять не впритул, і з вулиці знову ж двір добре видно. Ворота у двір широкі, щоб було куди, якщо раптом трапиться комунізм, поставити автомобіль.

Але поки, згідно з радянською статистикою, на одну радянську родину доводиться 0,1 автомобіля. Тут статистика чесна: у когось - один, а в більшості – нуль.

За воротами – неодмінно арка з виноградом. Двір під аркою – єдине асфальтоване в господарстві місце. Хати малі, і, утрапся веселощі, гуляють у дворі під аркою, накинувши на неї від дощу й сонця клейонку або парусину.

Хтось на вулиці обов'язково тримає свиню. Особливо добре тим, хто працює на харчоблоці в школі або в дитячому садку. Що не день – баддя помиїв. Сусіди, звичайно, відвертають ніс від смороду, але м’ясо купують.

У бабусь селищних пенсія маленька. Так вони куплять мішок соняшникового насіння, жарять його, а після продають у кульочках з газети на зупинках. З однієї сторони вигода виходить п'ятикратна, а з іншого – спробуй ти цей мішок смаженого насіння продати. Міліція на таких торговок дивиться поблажливо, оскільки з ними боротися – низько. До того ж, радянська держава будує танки й ракети, якось справляється з випуском автомобілів, а от забезпечити громадян смаженим насінням не виходить.

Ще вигідно на присадибній ділянці ростити часник і гострий перець. Вони стоять на ринку дорого, але знову ж, покупців на такий товар небагато.

Але побоюйся сильно розбагатіти! У цій країні купив машину – і сусід дивиться косо. Побудував будинок у два поверхи – прийдуть турботливі працівники Відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності, дбайливо поцікавляться: на які кошти, громадянин? Не дозволений вам, товариш, такий рівень доходів. Рівніше треба бути.

А якщо партія розсердиться, то запросто може оголосити грошову реформу, улаштувати обмін купюр.

Держава гарно рахує гроші своїх громадян. А от свої – не дуже.

Порив на водопроводі можуть не лагодити місяцями, особливо в приватному секторі. І вода тече по вулицях, створюючи дорослим прохолодь, а дітям – місце для ігор. Пирскавки, кораблики, греблі.

Конвенційні радянські іграшки або нудні, або дефіцит. На який злочин не піде радянський школяр через польський водяний пістолет! Радянські дитячі пістолети й іграшкові танки іноді повний мотлох, а іноді навпаки – нібито зроблені на тому ж конвеєрі, що й сьогоденна зброя. Зламати таке для дитини – завдання нетривіальне. Тому цей процес розвиває в дитині допитливість. І на виході з жовтеняти або піонера ми одержуємо радянського інженера.

Хлопчата веселять себе самі – самостріли різних конструкцій, повітрянки з велосипедного насоса, рогатки, луки.

Дитинство в Радянському Союзі, звичайно, щасливе, але з помітним присмаком природного відбору, оскільки дитина поза школою й до приходу батьків з роботи звичайно надана сама собі. Є, звичайно, гуртки й секції, але крім них дитина повинна не звалитися з дерева, не розбитися на велосипеді, не втопитися в річці, не підхопити дизентерію від немитих фруктів, а від поганого морозива в паперових стаканчиках - запалення легенів.

Дитина, яка вижила, ставала підлітком, де його чекали більш серйозні випробування – перегони на мопедах, вибухпакети.

Бути відмінником і радістю батьків, треба сказати, не на багато безпечніше. Тому що якщо тебе зустрінуть у провулках, які тут як один в один темні, скрипка, може, і зійде за ударний інструмент. Але перемога дістанеться тому, хто з кастетом або з ножем.