Розділ 6

Карпеко прокинувся в пів на сьому від тріску й дзенькоту єхидного будильника, який іноді ночами руйнував чуйний сон слідчого своїм гучним ходом.

Піднявшись з ліжка, Сергій включав приймач «Вороніж», і поки той грівся, поспішав у вбиральню, що розташовувалася на вулиці. По дорозі назад набирав з крану цебро води: водопроводу, так само, як і каналізації, у будівлі не було.

Потім на електроплитці в кухолі кип'ятив воду, або, якщо було – молоко. Молоко постійно збігало, тому Карпеко віддавав перевагу воді, у яку після додавав згущенку. Молоко згущене або звичайне необхідне було, щоб забити мерзенний смак кавового напою – моторошно гіркого пійла. На банці був напис, що суміш приготовлена на основі кави і ячменя. Але Сергій припускав, що цю погань без витівок фабрикували з жолудів.

Радянська кава був підробкою, зведеною в ранг державної ідеології. І всякий ранок починала маленька неправда.

До чашки пійла Сергій робив бутерброд з маслом і пожовтілим сиром, потім чистив зуби, голився, з незадоволенням розглядаючи своє зображення в дзеркалі. Якщо справа була влітку, і погода дозволяла, то гоління переносилося в літній душ.

На Сергія, який збирався на роботу, з кута дивився закопчений лик якогось святого. Ікона залишилася після матері, і зняти її у Карпеко не піднялася рука. Але лампадку він теж не розпалював.

Близько чверті восьмого Сергій виходив з будинку. Якщо висувався пізніше – то поспішав, зрізуючи дорогу через цвинтар. Зрідка міг вийти й раніше, і тоді шлях довільно подовжувався.

У селища була своя зачарованість. З'їжджали сусіди, рубали одні дерева, замість них виростали інші. Однак же, завжди можна було знайти якийсь фрагмент, що залишився з дитинства, можливо, не цілком матеріальний – на кшталт запаху бузку біля сусідського гаража, диму багать восени.

Або ось трансформаторна підстанція. Кожний підліток на цеглинах цієї будівлі загостреною монеткою або цвяхом колись видряпував свій ініціали. Чим вище були букви, тем вагоміше дитина виглядала хоча б у своїх власних очах.

І часом, проходячи повз підстанцію, Сергій піднімав погляд, щоб роздивитися букви «К.С.» десь у метрах чотирьох від землі. Щоб видряпати їх, років п'ятнадцять назад вони із приятелем прокинулися о шостій годині, стягли драбину… Ех, як тоді по-зрадницькому тремтіли ноги, що стояли на останній сходинці. Але хотілося дотягтися вище, залишити якщо не своє ім'я й прізвище, то хоч дві букви з них.

З'явившись на службу, Карпеко випив другу чашку поганої кави за день, відправився на планерку, де довідався, що вихідні пройшли помірковано неспокійно. Знову билися в пивній на автостанції: дружинник одержав перелом щелепи, струс мозку й легку втрату пам'яті. Усе інше було нудніше макаронів: знову хуліганив в ефірі Лірник, скрашуючи нудьгу вихідних, билися сімейні пари. Але цього разу обійшлося без різанини. Колобродила молодь.

Після планерки присутні рушили на перекур. Карпеко вийшов з усіма, і, ступнувши між кущів, розчинився в місті.

Була одна вкрай неприємна справа. Серед білого дня хірург із заводської поліклініки притяг прямо в райвідділ міліції обгризену собаками кістку. Лікар пояснив, що це не просто кістка, а людський шийний хребець. Сергій припустив, що хтось розрив могилу на цвинтарі, але лікар звернув увагу на, що ще сочиться кров з нездертого зубами м'яса – у небіжчика навіть триденної давнини кров би згорнулася.

Наступна експертиза підтвердила висновки хірурга.

Наявно було вбивство, тому що вилучення вказаної кістки не сумісно було з виживанням донора. Але хто був убитий – невідомо. У місті раз у раз пропадали люди. Однак же, десь із місяць ніхто про зникнення рідних і близьких не заявляв.

Могла бути сотня пояснень, чому ніхто не кинувся жертви.

Турбувало інше: по вулицях міста ходив убивця й, можливо, безумець.

Однак, справу належало розслідувати без розголосу. Інакше могли піти плітки про фашистів у місті, сектантів, які приносять криваві жертви. І тоді розпочнуться облави на баптистів, на мирних п'ятидесятників. Не зрозумієш, що гірше.

І Сергій кружляв по місту, прикладаючи вухо до землі то тут, то там. Не чи траплялося подібного раніше? Не чи з'явилася людина із чудностями?.. Чи не відбулося поза графіком у якогось психа загострення?..

- Що ти шукаєш? - запитували його товариші по службі.

- Коли я знайду – зрозумію, що шукав, - відповідав слідчий Карпеко.

-

У літі було щось від капіталізму. Від гучного, яскравого й сонячного в стилі комедій з Луі де Фюнесом і Бурвілем. Місто наводнювали тисячі відпочиваючих, схожих на рантьє. Вони збирали на цей відпочинок рік, а то й більш. Нині вони жалися за кожний гривеник, але однаково витрачали більше й щедріше місцевих.

Саме в кінотеатрах знову крутили «Роззяву», з екранів світилося яскраве сонце Італії й Франції. А хлопчиськи хвастали один перед одним побаченими немісцевими автомобільними номерами.

І це ускладнювало слідство. Вбитим міг виявитися якийсь відпочиваючий, - міркував Карпеко. - Який, припустимо, не сказав рідним, куди їде відпочивати. Ну, або, рідних у нього не було. Ніхто такого не кинеться – але це зовсім не привід людину вбивати. Із чотирьох районів міста Іллічівський був самим некурортним, але хто знає, яким вітром сюди занесло вбитого?.. А, може, він відрядним був?.. Хоча ні, відрядного саме кинуться.